Різдво Христове і "матеріальний папа"
Щоб не псувати піднесеного святкового настрою роздумами про щось похмуре і неприємне, я планував опублікувати цю статтю після Різдва Христового. Але, як каже прислів’я, «ніколи не відкладай на завтра те, що можеш зробити сьогодні». Також, як каже св. Павло: «Проповідуй слово: наполягай вчасно і невчасно, картай, погрожуй, напоумлюй із усією терпеливостю та наукою» (ІІ ДО ТИМОТЕЯ 4:2). Зрештою, Різдво Христове – це про добре і зле, про гріх і спасіння від гріху: «Вона породить Сина, і ти даси йому ім’я Ісус, бо він спасе народ свій від гріхів їхніх» (Св. Матей 1:21).
Тож запрошую порозважати про «матеріальних пап» в контексті Різдва Христового.
Але спочатку подивимося, що сказав і написав про них єпископ Дональд Санборн.
15 листопада 2021 року єпископ Санборн сказав:
«Теза Жерара де Лор’є не говорить про те, що Бергольо є законно обраним папою. Це неправда. Це помилкове звинувачення. Ми кажемо, теза каже, що він важно обраний і тому він є папою-електом, але він не папа. Він не є важно обраним папою. «Папа» ніколи не можна було б казати про нього, доки він поширює єресь».
Однак у статті “ON BEING POPE MATERIALLY, SECOND PART: EXPLANATION OF THE THESIS” він писав про «матеріальних пап» ІІ Ватикану, «Павла VI», «Івана Павла I» та «Івана Павла II» так:
- «У цій статті я маю намір продемонструвати тезу про те, що «папи» під час і після Другого Ватиканського собору не є папами формально, а лише матеріально». с. 1
- «Але виборці Папи, навіть ті, які тримаються II Ватикану, мають намір призначити когось на законних підставах для отримання папства. Так само Павло VI та Іван Павло II, хоча є папами лише матеріально, коли номінують кардиналів, мають намір призначити підданих, які б були здатними або мали право призначаючи папу. Тому конклави, навіть після Другого Ватиканського Собору, об’єктивно мають на меті благо спадкоємства папського престолу, а ті, хто обраний на цей престіл, об’єктивно мають на меті призначити виборців папи. Ця суто матеріальна безперервність влади може тривати нескінченно довго, оскільки конклави мають намір обрати папу, а ті, хто обрані, мають намір призначати виборців» с. 10
- «Тому той, хто призначений на папство, навіть якщо він не отримує повноважень через перешкоду або єресь, чи відмову від єпископського свячення, чи з будь-якої іншої причини, може призначати інших для отримання влади (наприклад, , єпископів) і навіть виборців папи» с. 11
- «Так само виборці, призначені лише матеріальними папами, роблять легальне призначення, коли обирають когось з метою отримати ним папство, тому що цим актом не приймається закон, а отже, виборці не потребують юрисдикції, тобто не мають права приймати закон, а лише право активного голосу для того, щоб важно і легально призначати». с. 11
- «Зрозуміло: коли папа помирає, право призначення наступника не вмирає разом із ним. Легальним власником цього права призначення є тіло виборців або конклаве. З цієї причини конклаве або орган виборців може передати право призначення навіть матеріальному папі, тобто тому, хто призначений на папство, але без папської влади, таким чином, щоб цей матеріальний папа міг призначати інших на легальних підставах і таким чином постійно підтримувати легальне тіло виборців». с. 12-13
- «Це право призначати, яке знаходимо у Павла VI чи Івана Павла II, не робить їх папами, оскільки вони не мають влади чи права ухвалювати закони. Тому вони не є папами, окрім матеріально. 13 Тим не менш, вони можуть призначати виборців і навіть єпископів, для успадкування владних кафедр, і навіть можуть важно змінювати правила виборів, особливо якщо ці зміни були прийняті конклавом.» с. 13
- «Як, отже, хтось, хто дав свою згоду, може залишатися папою лише матеріально? Відповідь: тому що матерія і форма не можуть бути об’єднані, якщо матерія не має належної пропорції до форми, що відбувається двома способами, а саме через природний порядок матерії і форми, та через усунення будь-яких перешкод.
Тому той, хто був легально обраний на папство, отримує будь-яку владу, яку він здатний прийняти, тобто таку, до якої не має перешкод. Тому це можливо, що хтось може отримати право призначення, що стосується законного спадкоємства та постійності тілесного життя Церкви» стор. 13-14
- «З таких причин теза, яку я доведу нижче, дає досконале пояснення поточної проблеми та позицію, яка є справді католицькою, оскільки, з одного боку, вона зберігає незнищимість Церкви та непомильність її магістеріуму, відмовляючись визнати владу Христа в тих, хто проголошує помилки, але, з іншого боку, захищає апостолічність і єдність Церкви як уніфікованого і єдиного морального тіла, визнаючи в тих, які легально призначені на церковні посади, легальне призначення доки це призначення не буде відібрано у них компетентною владою». с. 18
- «ТЕЗА. ТОЙ ХТО БУВ ОБРАНИЙ НА ПАПСТВО КОНКЛАВОМ НАЛЕЖНО ТА ЛЕГАЛЬНО СКЛИКАНИМ, АЛЕ ХТО МАЄ НАМІР НАВЧАТИ ПОМИЛКАМ АБО ВПРОВАДЖУВАТИ ШКІДЛИВІ ДИСЦИПЛІНИ, НЕ Є ЗДАТНИЙ ОТРИМАТИ ПАПСЬКУ ВЛАДУ ДОКИ НЕ ВІДМОВИТЬСЯ І НЕ ВІДКИНЕ ПОМИЛКИ І ШКІДЛИВІ ДИСЦИПЛІНИ, АБО ІНШИМИ СЛОВАМИ, ВІН НЕ Є ПАПОЮ ФОРМАЛЬНО; ОДНАК ВІН ЗАЛИШАЄТЬСЯ, ДІЙСНО ПРИЗНАЧЕНИМ ОТРИМАТИ ПАПСЬКУ ВЛАДУ, ІНШИМИ СЛОВАМИ ВІН Є ПАПОЮ МАТЕРІАЛЬНО, ДОКИ ЛЕГАЛЬНЕ КОНКЛАВЕ АБО ІНША КОМПЕТЕНТНА ВЛАДА НЕ ЗАЯВИТЬ, ЩО ПРЕСТІЛ Є ВАКАНТНИЙ.» с. 18
- «Малий внесок: але той, хто був обраний легальним і належним чином кликаним конклавом, але хто має намір навчати помилок або впроваджувати шкідливі дисципліни (а саме Іван Павло ІІ), не помер, ані добровільно не відмовився або зрікся призначення, і не був зміщений компетентною владою.
Висновок: Отже, той, хто був обраний легальним і належним чином скликаним конклавом, але хто має намір викладати помилки або впроваджувати шкідливі дисципліни (а саме Іван Павло II), не втратив свого легального призначення на папство.
Доказ малого внеску: З фактів. Іван Павло ІІ (1) живий, (2) прийняв призначення Конклаве і ніколи не відмовлявся від нього, і (3) не був усунений компетентною владою.» С. 19
- «Але автор магістеріуму - це той, хто навчає. Тому Іван Павло ІІ є справжнім тлумачем магістеріуму Другого Ватиканського Собору». с. 21
- «Це просто моральна влада легально призначити того, хто має отримати верховну владу. Таким чином, для володіння і для здійснення цього права не потрібно нічого, крім того, щоб той, хто має легальне право призначати виборців Папи, був легально призначений. Володіння владою, тобто правом ухвалювати закони, вимагає, щоб обіймач мав намір спрямовувати Церкву до її належних цілей, але обіймання права призначення вимагає, щоб обіймач мав на меті лише безперервність ієрархії Церкви. Але нинішні виборці, навіть якщо вони підтримують Другий Ватиканський Собор і Novus Ordo загалом, об’єктивно мають на меті благо ієрархічної безперервності Церкви. Therefore validly and legally they possess the right of designating. Таким чином, вони мають важне і легальне право призначення. І той, хто був обраний важно і легально, той був обраний легально, і має законне право на папство.» с. 24
- «Але той, хто був обраний на папство, отримує владу одразу після прийняття виборів, якщо тільки він не створює перешкод для отримання влади, як я вже сказав вище. Тому можливо, що той, хто був обраний на папство, отримає право призначати, що стосується безперервності тіла Церкви, але не отримає повноваження щодо прийняття законів. У такому випадку папа-елект (папа лише матеріально) може призначати виборців пап, але не може легально та важно ухвалювати закони. І така ситуація є з соборними папами, які, отже, важно й легально призначають виборців пап, навіть Novus Ordo «пап». с. 25
- «Теза не має підґрунтя в канонічному праві.
Відповідь. Я заперечую. Якщо ви дослідите тему, що стосується вакантності церковних посад, ви знайдете відмінність між посадами, які є вакантними (1) de iure і de facto; (2) de iure але не de facto; (3) de facto але не de iure. Теза стверджує, що посада папства є вакантною de facto, але не de iure в цьому сенсі: Іван Павло II de facto не володіє посадою папства, але він має право на папство, враховуючи, що не було заяви компетентної влади про протилежне. Іншими словами, він є легальним титуляром папства, але не має володіння, тому що він ставить перешкоду для отримання влади». с. 26-27
Замість католицької доктринальної ясності стаття “ON BEING POPE MATERIALLY” є прикладом зловживання канонічними термінами і змішування їх з новими термінами, які вводять читачів в оману. Усі терміни змішані таким чином, що кожен може трактувати їх по-своєму, як кому подобається.
Я також дозволю собі вигадати новий термін; стаття “ON BEING POPE MATERIALLY, SECOND PART: EXPLANATION OF THE THESIS” - це «лабіринт софістики».
Схоже, все, що сказано про «Павла VI» чи «Івана Павла ІІ», стосується також і Бергольо. «Про нього ніколи не можна сказати - Папа» (взято з відео), але «він може призначати інших, щоб отримати владу (наприклад, єпископів) і навіть виборців папи». Йому «бракує повноважень чи права ухвалювати закони», але він «має право легально і важно призначити» «легальне тіло виборців», щоб продовжувати «законне правонаступництво та постійність тілесного життя Церкви». Він може «навіть важно змінити правила виборів», щоб «це захищало апостолічність і єдність Церкви як уніфікованого і єдиного морального тіла». Він є «матеріальним папою» та «автентичним інтерпретатором магістеріуму Другого Ватиканського Собору». Ось так.
І нове пояснення статусу Бергольо видане Most Holy Trinity Seminary 7 грудня, 2021 року:
"Francis is pope materially, but not formally.
Habemus papam materialiter, sed non formaliter.”
Говорячи про Христа і Петра, хтось може сказати, що єретичного «матеріального папу» можна порівняти з Петром, який також зпікся Христа. Але це порівняння є абсолютно недоречним.
Петро продемонстрував миттєву слабкість під впливом непереможного страху, коли побачив Христа, пораненого і скривдженого Його переслідувачами. Хоча насправді це був дуже тяжкий гріх, його не можна строго назвати зреченням в моральному сенсі.
Як би не називати вчинок Петра: злочин, чи слабкість, ще не бачачи Христа Воскреслого у славі, Який переміг смерть, Петро усвідомив своє падіння за кілька годин, тієї ж ночі, і зробив акт досконалого розкаяння, і «щодня, протягом усього життя, він гірко плакав і шкодував про своє падіння»:
«Він гірко заплакав» при думці про свої гріхи, особливо про свою гординю, про його безглузде вихваляння та зухвальство, коли його Божественний Вчитель попередив його про його падіння, і ще більше, при спогаді про його ганебне зречення свого Божественного Вчителя. Стародавні історики житія святого Петра запевняють нас, що його покаяння і гіркі сльози не були мимохідними; що кожен день, протягом усього свого життя, він гірко плакав і шкодував про своє падіння.» с. 543
(AN EXPOSITION OF THE GOSPELS, consisted of AN ANALYSIS OF EACH CHAPTER, AND OF A COMMENTARY CRITICAL, EXEGETICAL, DOCTRINAL, AND MORAL, BY HIS GRACE THE MOST REV. DR. MacEVILLY, AECHBISHOP OF TUAM, FOURTH EDITION, REVISED AND CORRECTED, DUBLIN, M. H. GILL & SON, 50 UPPER O'CONNELL STREET, NEW YORK: BENZIGER BROTHERS, 113 BROADWAY, 1808, p. 543)
На відміну від Петра в момент його падіння, єретичні «матеріальні папи» бачать і знають Христа у славі. Але незважаючи на це, вони відмовляються від Нього і приєднуються до Його переслідувачів. Роблять це не під впливом непереможного страху, а з жадоби земної слави та брудних грошей. Якщо ви хочете порівняти їх з кимось, то ви не знайдете більш відповідного кандидата, ніж Юда, який був настільки засліплений скупістю, що просто торгувався за гроші, будучи байдужим до того, як первосвященики потім ставитимуться до його Вчителя. Єретичні «матеріальні папи» не є матеріальними наступниками св. Петра; вони скоріше є формальними наступниками Юди.
Говорячи про Різдво Христове, я думаю, що Христос воліє, навіть на досить тривалий час, залишати уряд Його Намісника вакантним, тому що Йому не потрібна, навіть на кілька хвилин, ведмежа послуга «матеріальних пап», які вклоняються не Йому, а Його гонителям.
Як тоді Христос обрав місцем Свого Різдва не Єрусалим, столицю єврейської релігії (в той час), а Віфлеєм, так і тепер замість Риму, столиці католицької релігії (в минулому), Він обирає будь-яке далеке місто чи село, де люди вірять у Нього, вклоняються Йому і приносять дари: пошану, молитву та страждання.
Але навіть у Віфлеємі «бо не було для їм місця в заїзді» (Св. Луки, 2:7):
«У вифлеємських домівках радість, затишок і тепло, а Спаситель світу блукає вулицею. Нарешті, коли нічого не вдалось, Йосип згадав, що на схід від міста є самотня печера, до якої пастухи іноді заганяли свою отару в сувору погоду. … Там не було нічого, окрім трохи сіна та соломи, забутих пастухами, і дерев’яних ясел, в яких зберігали корм для худоби. Таким був палац, приготований небесним Царем, щоб прийняти Свого Єдинородного Сина, Який мав відкупити світ».
(THE LIFE OF CHRIST, ADAPTED FROM THE ORIGINAL OF REV. L. C. BUSINGER BY REV. JOHN E. MULLETT, PUBLISHED WITH THE IMPRIMATUR OF HIS EMINENCE THE CARDINAL ARCHBISHOP OF NEW YORK, NEW YORK CINCINNATI CHICAGO, BENZIGER BROTHERS, Printers to the Holy Apostolic See, Nihil Obstat REMY LAFORT, Censor Librorum, Umprimatur +JOHN CARDINAL FARLEY, Archbishop of New York, New York, March 4, 1918, pp. 47, 48)
Як тоді не було місця для Христа в заїзді, так і тепер немає місця для Нього на «матеріальному конклаве». Згідно з «Тезою», «матеріальний папа» «не має повноважень або права ухвалювати закони», але «він може призначати інших для отримання влади, (наприклад, єпископів) і навіть виборців папи», і він може «навіть важно змінювати правила виборів». Таким чином, «Теза» більше не потребує «формального папи», оскільки, згідно з «Тезою», «матеріальний конклаве» надає своєму «матеріальному папі» всю необхідну владу над «матеріальною церквою».
Однак католицька доктрина говорить, що тільки сам Христос, а не «матеріальний конклаве», надає владу Папі.
Як тоді Христос став нашим Спасителем не в заїзді, а в самотній печері, яка була приготована Небесним Царем, так і тепер, Христос буде послуговуватись не «матеріальним конклаве», а якоюсь «самотньою печерою», яка належним чином і в належний час буде приготована Царем Небесним.
Бажаю читачам Святого і Щасливого Різдва Христового.
о. Валерій Кудрявцев
|
