17.10.2017
Головна » 2016 » Лютий » 21 » Берголіо підписав смертний вирок 'уніатам'
22:08
Берголіо підписав смертний вирок 'уніатам'

"Святіший отець Франциск" в доброму гуморі
підписав смертний вирок "уніатам"

bergoglio-before-joint-declaration-12.02.2016-00

У цьому дописі йтиметься про роль анти-папи Франциска-Хорхе Берголіо у санкціонуванні початку активної фази процесу ліквідації усіх Церков Східних Обрядів, яких є двадцять три, а найперше УГКЦ. Також варто підкреслити, що для Католиків-седевакантистів така активність анти-папи не є несподіваною, а радше є такою, яка повністю відповідає "духу" і логіці 2 Ватиканського "собору", головною метою якого є знищення цілої Католицької Церкви. Згадування патріарха Кіріла є виключно в історичному контексті Гаванської зустрічі.

bergoglio-kirill-joint-declaration-12.02.2016-00

Хоча обидві сторони ще перед Гаванською зустріччю виразно підкреслювали, що вони не порушуватимуть догматичних і богословських питань, однак під час зустрічі вони виразно акцентували на питанні неприпустимості існування Католицьких Церков Східних Обрядів в майбутньому, а таке питання ніяк не можливо вирішити поза доктринальним, літургічним і дисциплінарним контекстом.

Бачимо, що у списку Католицьких Церков Східних Обрядів, які абсолютно неправильно називають "уніатськими" церквами, а їхню душпастирську діяльність "уніатизмом", найчисельнішою є УГКЦ. Усі ці церкви є інтегральними і невід'ємними частинами Римо-Католицької Церкви. Фактично усі вони є Римо-Католицькою Церквою. Кількість вірних, за даними Вікіпедії, є приблизною:

  • Албанська Католицька Церква (3 600)
  • Білоруська Греко-Католицька Церква (10 000)
  • Болгарська Католицька Церква (10 000)
  • Грецька Католицька Церква (2 325)
  • Італо-Албанська Католицька Церква (61 598)
  • Македонська Греко-Католицька Церква (15 175)
  • Мелькітська Греко-Католицька Церква (1 597 304)
  • Російська Греко-Католицька Церква (немає даних)
  • Румунська Греко-Католицька Церква (776 529)
  • Русинська Візантійська Католицька Церква (646 569)
  • Мукачівська Греко-Католицька Єпархія біля (500 000)
  • Словацька Греко-Католицька Церква (246 060)
  • Угорська Греко-Католицька Церква (290 000)
  • Українська Греко-Католицька Церква (понад 5,5 мільйонів)
  • Хорватська Греко-Католицька Церква (44 042)
  • Вірменська Католицька Церква (539 806)
  • Ефіопська Католицька Церква (208 093)
  • Коптська Католицька Церква (163 849)
  • Маронітська Католицька Церква (3 090 509)
  • Сирійська Католицька Церква (161 780)
  • Сиро-Малабарська Католицька Церква (3 947 396)
  • Сиро-Маланкарська Католицька Церква (413 513)
  • Халдейська Католицька Церква (452 488)

Отже, 12 лютого 2016 року, в головному аеропорті Гавани ім. Хосе Марті відбулася зустріч Хорхе Берголіо (якого помилково називають папою Франциском) з патріархом Московським і всієї Русі, Кірілом. Зустріч проходила в закритому режимі. Ключовим моментом цієї зустрічі було питання неможливості існування Східних Католицьких Церков у майбутньому, і те, що ця зустріч відбулась за Юліанським календарем у Свято Трьох Святителів - Св. Василія Великого, Св. Григорія Богослова і Св. Іоанна Златоустого, які були Католицькими єпископами Візантійського обряду. Чому саме це є ключовим моментом, буде сказано нижче.

Зустріч тривала понад дві години і завершилася підписанням Спільної Декларації, яка викликала неоднозначні реакції з боку представників різних церков і громадськості, не тільки в Україні і Росії, але й в інших країнах світу.

В той час як одні є в захопленні від цієї декларації, інші жорстко її критикують.

Відреагував і глава УГКЦ, Верховний архієпископ Святослав Шевчук, який у своїх коментарях намагався балансувати між схваленням і засудженням як самої декларації, так і її підписантів, а що найцікавіше - особи, яку він називає "святішим отцем" і фактично і юридично є його підлеглим.

Ще перед зустріччю "папи" Франциска і патріарха Кіріла, Архієпископ Святослав Шевчук сказав, що він не очікує Архієпископ Святослав Шевчук сказав що зустріч Папи Франциска з Патріархом Кирилом, яка запланована на 12 лютого, принесе якісь особливі зміни. Хоча добре, що зустріч відбудеться і радію, що нарешті є розуміння з боку РПЦ, що потрібно зустрічатися.

Глава УГКЦ підкреслив, що упродовж багатьох років РПЦ відмовлялася від такої зустрічі і називала УГКЦ перешкодою для діалогу:

Зустріч має бути не самоціллю, а інструментом, необхідним засобом для чесного і відкритого діалогу. Тож радію, що нас уже не вважають перешкодою і нами не виправдовують своє небажання вести такий діалог.

Він наголосив, що зустріч відбудеться, фактично, напередодні відзначення 70-річчя Львівського псевдособору, на якому було насильно ліквідовано УГКЦ:

Російська Православна Церква, на жаль, ще до сьогодні не засудила проведення цього насильного акту, який здійснила радянська влада. Сподіваємося, що зустріч Папи і Патріарха створить новий контекст для руху в напрямку до історичної справедливості.

Наприкінці бесіди глава УГКЦ висловив надію, яка не здійснилася:

Вірогідно, що під час зустрічі Папи і Патріарха будуть говорити і про сучасну ситуацію в Україні. Сподіваюся, що Святіший Отець Франциск, який завжди піднімає свій голос на захист скривджених, стане голосом українців, які ведуть свою боротьбу за єдність і соборність своєї країни. Дай Боже, щоб Патріарх Кирил у підсумку дав необхідні посили для вірних РПЦ та російської влади, щоб якнайшвидше припинилася агресія Росії проти України і настав справедливий мир.

Наступного дня після підписання Спільної Декларації Святослав Шевчук ледве приховував розчарування і зокрема сказав: З нашого багаторічного досвіду можна сказати: коли Ватикан і Москва організовують зустрічі чи підписують якісь спільні тексти, то нам годі очікувати від цього чогось доброго, і також ті пункти, що стосуються України загалом і УГКЦ зокрема, в мене викликали більше запитань, ніж відповідей.

Але, трошки "посваривши" поганий Ватикан, надалі залишаючись підлеглим "папи" Франциска, архієпископ Святослав Шевчук похвалив доброго "папу", якому на підпис підклали злий документ, в якому "святіший отець" не розгледів темні місця. Також, на його думку Святіший Отець Франциск і Патріарх Московський перебували у двох паралельних світах.

Святослав Шевчук сказав:

Одразу впадає в око, особливо в їхніх коментарях по завершенні зустрічі, те, що вони перебували абсолютно у двох різних вимірах і ставили перед собою різні завдання.Святіший Отець Франциск пережив цю зустріч передусім як духовну подію. Він почав своє слово з того, що ми, католики і православні, поділяємо одне й теж Хрещення. Зустрічаючись, він шукав присутності Святого Духа і отримав Його підтримку. Він наголосив, що єдність Церков досягається тоді, коли крокуємо разом спільним шляхом, і хотів, щоб ця зустріч стала його початком. Патріарх Московський одразу дав відчути, що йому про жодного Духа, чи богослов’я, чи справді релігійні речі не йдеться. Суто політика. Ніякої спільної молитви, підкреслено офіційні фрази про «долю світу» та аеропорт як нейтральне, тобто нецерковне, середовище. Таке враження, що вони перебували у двох паралельних світах. Чи ці паралельні дійсності перетнулися під час цієї зустрічі? Не знаю, але математика вчить, що паралельні прямі не перетинаються.

Справжній подив, пошану та благоговійний трепет викликає упокорення Папи Франциска, справжнього «страждаючого Слуги Господнього», який прагне одне: свідчити Христове Євангеліє сучасній людині, бути у світі, але лишитися Христовим, мати відвагу бути «не від світу цього». Тому я запрошую всіх не спішити його осуджувати, не лишатися на рівні дійсності тих, хто шукає в цій зустрічі тільки політики та за всяку ціну хоче використати покірного папу для своїх людських планів. Якщо ми не ввійдемо в духовну дійсність Святішого Отця Франциска та не відчуємо тут разом з ним дії Духа Святого, то залишимося в полоні князя світу цього і його послідовників. Тоді для нас ця зустріч буде такою, що сталася, але не відбулася.

Про саму Спільну Декларацію він сказав так:

Коли мова йде про підписаний текст Спільної декларації, то, назагал, він є позитивний. У ньому порушені питання, які є спільними для католиків і православних та відкривають нові горизонти для співпраці. Заохочую всіх добачити ці позитиви.

Хоча ті пункти, що стосуються України загалом і УГКЦ зокрема, в мене викликали більше запитань, ніж відповідей.

Можливо, що Апостольський нунцій в Україні допоможе нам зрозуміти «темні місця» цього тексту і пояснить позицію Ватикану там, де вона, на наш погляд, не цілком чітко сформульована.

Проте я заохочую наших вірних не драматизувати цієї Декларації та не перебільшувати її значення для церковного життя. Ми пережили не одну подібну заяву, переживемо й цю. Нам потрібно пам’ятати, що наша єдність і повне сопричастя зі Святішим Отцем, наслідником апостола Петра, не є предметом політичної угоди, чи дипломатичної кон’юнктури, або чіткості якогось тексту Спільної декларації. Ця єдність і сопричастя з Петром наших днів є предметом нашої віри. Це до нього, Папи Франциска, і до кожного з нас каже сьогодні Христос в Євангелії від Луки: «Симоне, Симоне! Ось сатана хотів просіяти вас, як пшеницю, та я молився за тебе, щоби віра твоя не ослабла, і коли ти навернешся, утверджуй твоїх братів».

Саме за цю єдність з Апостольським Престолом віддали своє життя і запечатали своєю кров’ю мученики та ісповідники віри нашої Церкви ХХ століття. Якраз споминаючи 70-ті роковини Львівського псевдособору, черпаймо в них сили цього свідчення, їхньої жертви, яка для нашого часу іноді виглядає каменем спотикання, – каменем, який будівничі міжнародних відносин часто відкидають, але саме цей Христовий камінь віри Петрової Господь поставить наріжним каменем майбутнього всіх християн, і дивне воно буде в очах наших!

В Неділю,14 лютого 2016 р. під час Літургії для монахів, монахинь і богопосвячених осіб в "патріаршому" соборі в Києві, на прохання архієпископа Святослава Шевчука, Ватиканській Нунцій в Україні, архієпископ Клаудіо Гуджеротті, прокоментував зустріч Берголіо з патріархом Кирилом, а також їхню Спільну Декларацію. Святослав Шевчук, запрошуючи Нунція до слова, пояснив чому просить його до слова: бо ми так потребуємо потішення від святішого отця Франциска.

https://www.youtube.com/watch?v=EE85K-IEEfg

Щодо самого тексту Спільної Декларації нунцій сказав: Я з задоволенням лишу для інших читати, перечитувати різні тексти, документи і знаходити в них те, що вони собі забажають. Цілий же коментар від побудував у формі "притчі" про хмари, за якими усі присутні повинні побачити сонце. "Сонцем", в його розумінні є "любов папи" до українського народу, яку він висловив у Спільній Декларації, а "хмарами" є різні "злі трактування" цієї декларації.

Наприкінці своєї промови Клаудіо Гуджеротті закликав присутніх на Літургії монахів, монахінь і усіх богопосвячених осіб до особливої молитви, після якої вони мають йому доповісти, що за "злими хмарами" вони таки розгледіли "сонце люблячого папи", яке засяяло їм через Спільну Декларацію, підписану "папою" разом з патріархом Кірілом в Гавані 12 лютого 2016 року. А ще нунцій підкреслив, що ця молитва має бути такою, щоб після неї український народ міг відчути, досвідчити, про те, що папа їх не забуває, папа їх любить, папа про них думає і хоче бути поруч того народу, який страждає.

Ну, і варто зауважити, що під час проголошення потішення від святішого отця Франциска, нунцій намагався витримувати мажорну тональність, переконуючи єпископів, ієромонахів, монахів, монахинь і богопосвячених осіб УГКЦ, чому вони повинні радіти смертному вироку, який їм оголосив святіший отець Франциск. У свою чергу, архієпископ Святослав Шевчук, при перекладі потішення з італійської, час від часу жартуючи і сміючись, намагався розвеселити приголомшену аудиторію.

bergoglio-kirill-joint-declaration-comment-nuncuij

Далі повна промова нунція Клаудіо Гуджеротті в перекладі архієпископа Святослава Шевчука.

Ваше блаженство, ваші преосвященства, дорогі єромонахи, дорогі монахи і монахині, брати і сестри.

Це була надзвичайна, гарна Служба Божа, богослужіння на завершення року богопосвяченого життя. І теж для мене це є чудова нагода, щоб в імені святішого отця Франциска висловити до вас, скерувати до вас слова вдячності в його імені для усіх вас, богопосвячених осіб, тут присутніх і тих, які є відсутні, але працюють з посвятою тут для цієї землі. Я думаю, що богопосвячене життя, це є таким особливим даром тих людей, які є здатні задивлятися в небо. Але ви мені скажете, ну дивимся на небо і бачимо хмари. Але якраз богопосвячені особи це є ті, що мають здатність бачити сонце навіть за хмарами, і потім йдуть і розповідають іншим те, що вони побачили.

І якраз в тих днях ми намагалися проглядатися крізь хмари, тому що були
- владика Шевчук перепитує: що були? і нунцій каже російською: самольоти, Шевчук: літаки (сміються). Один літак летів з одної країни, другий літак летів з іншої країни, але сіли вони в одному і тому самому місті. І нам нічого іншого не залишалось, як сидіти і дивитись по телебаченю як злітаються ось ці літаки. Зустрічаються літаки, але теж зустрічаються і особи. І зустріч осіб є завжди божим таїнством. Завжди зрозуміти те, що думає інший, це є щось, що для нас є невідомим, і що ми мусимо завжди віддати в руки Божого милосердя. І навіть, коли задумуємося про те, що ми самі думаємо і що ми самі говоримо по відношенню до інших осіб, то нічого не залишається, як просити для нас Божого милосердя. Ми лише повинні, і нам нічого іншого не залишається, як вірити, що Божествена благодать є здатною навернути серце іншого, тому що, якщо ми не будемо робити нові кроки, то це людство стане старим, змученим і нездатним іти в майбутнє. І навіть маємо сміливість отакі кроки вперед називати традицією. Часом ми сидимо на кріслі, нас болять суглоби, ми страждаємо різними артритами і думаємо так сидячи на кріслі: якраз ми говоримо про справжню традицію.

Я добре знаю, що багато з вас страждали упродовж остатніх днів з приводу того, що ви бачили, з приводу різних інтерпретацій, різних думок, з приводу того, що відбулося
- владика Шевчук уточнює, звертаючись до нунція: якраз мова йде про зустріч папи з патріархом Кирилом, а нунцій каже: так, так, я саме говорив про ті літаки. Шевчук сміється, а нунцій посміхається. Я знаю, як ваш народ страждає у своєму власному тілі з приводу отої трудності зрозуміти. Але прошу вас будьте терплячими, тому що не завжди усі з усіх сторін можуть сказати все те, що хочуть сказати, тому що часом треба шукати компромісу для того, щоб укласти якийсь спільний текст, спільну декларацію. Його блаженство - нунцій торкається руки архієпископа Святослава Шевчука - добре знає скільки труду і трудностів коштує нам і коштував нам цей спільний текст, який підписали папа і Кирил. Але справді людство очікує шось більше, тільки ніж один текст.

Те що люди будуть пам'ятати - це є обійми, і обійми є святою річчю. Але ви скажете, навіть Юда поцілував Ісуса Христа, але потім Його зрадив. Але часом усі ми є маленькими зрадниками. Треба мати надію і віру в те, що Господь Бог може вчинити чудеса навіть через наші маленькі невдачі і наші маленькі немочі.

Тільки одне вам можу сказати, що 22 лютого я від'їжжаю туди, в зону бойових дій, там де люди страждають, і там буду перебувати п'ять днів. Як раз саме це є головною метою, задля якої святіший отець мене сюди скерував. Бути разом з тими людьми, які страждають, і допомогати тим людям в ім'я папи Римського. І я з задоволенням лишу для інших читати, перечитувати різні тексти, документи і знаходити в них те, що вони собі забажають. Але я якраз хочу вибрати саме таку місію, тобто, бути разом з тими людьми, які страждають, бути поруч них, і ще раз їх обійняти. Так само хтось скаже мені, що я їду туди обіймати тих людей з метою прозелітизму. Але це мене не цікавить. Господь Бог бачить серце і дарує благодать, щоб ми могли робити справжні, істинні, справедливі жести.

Отож, дорогі брати і сестри, монахи і монахині, богопосвячені особи, дуже прошу вас о особливу молитву, молитву за потішення українського народу, для того, щоб український народ міг відчути, досвідчити, про те, що папа їх не забуває, папа їх любить, папа про них думає і хоче бути поруч того народу, який страждає. А на рахунок усього іншого пригадаймо собі те, що говорить Священне Писання - минає сцена світу цього, минають політики, минуться політики, які займаються політикою, і залишиться лише царство боже перед нами. Отож, брати і сестри, дивіться і майте здатність бачити сонце і здатність дивитися вперед. І ми чекаємо, щоби ви, богопосвячені особи, потім прийшли сюди і нам розповіли що ж ви там побачили.

Ось таке потішення від святішого отця Франциска виголосив Ватиканський нунцій.

Що ж насправді підпісали Берголіо і патріарх Кіріл?

Найперше, треба наголосити, як було сказано на початку, що Спільну Декларацію вони підписали у Свято Трьох Святителів, Св. Василія Великого, Св. Григорія Богослова і Св. Іоанна Златоустого, які були Католицькими єпископами Візантійського Обряду і безперечно перебували у повному сопричасті з Римським Апостольським Престолом. Тобто, згідно з історичною правдою, вони самі і очолювані ними помісні церкви, були невід'ємною інтегральною частиною Католицької Церкви, з чим православні також погоджуються.

І ось, у День пам'яті цих вельмишанованих, як Сходом так і Заходом, Католицьких Святих Візантійського обряду, Берголіо і патріарх Кіріл в один голос заявляють, що метод «уніатизму», притаманний минулому, в значенні приєднання однієї спільноти до іншої, відриваючи її від своєї Церкви, не є способом, що дає змогу відновити єдність (п.25 Спільної Декларації).

Можна зрозуміти патріарха Московського, який навіть ціною певної втрати авторитету в середені очолюваної ним церкви РПЦ і УПЦ МП, намагається зупинити процес виходу вірних з його церкви в Україні. Як відомо, 28 грудня 2015 р., на єпархіальному зібранні Київської єпархії, предстоятель УПЦ МП митрополит Онуфрій дозволив не поминати за богослуженням патріарха Московського, як голову церкви, якщо це тягне за собою конфліктні ситуації або непорозуміння серед прихожан. Він навів приклад з практики інших помісних церков, пригадавши, що в Румунії священик поминає тільки свого єпископа, а вже єпископ - патріарха. Після того, як у 2014 році Росія відібрала Крим, включивши його до складу Російської Федерації, і відкрито почала надавати військову допомогу сепаратистам на Донбасі, багато прихожан і навіть священиків почали полишати УПЦ МП і переходити до УПЦ КП, а деякі миряни навіть і до УГКЦ. Якщо, для того, щоб зупинити цей процес, патріарх Кіріл попросив допомоги у самого "папи Франциска", то це означає, що процес дійсно набрав великих обетрів. Отже, патріарха Кіріла зрозуміти легко.

Проте, абсолютно не можливо зрозуміти святішого отця Франциска, який себе називає папою Католицької Церкви, і водночас на цілий світ заявляє, що метод, завдяки якому нез'єдинені християни повертаються у лоно Католицької Церкви, тобто повертаються до такого духовного стану, в якому свого часу перебували Св. Василій Великий, Св. Григорій Богослов і Св. Іоанн Златоустий - це метод «уніатизму», притаманний минулому, і що у ХХІ столітті цей метод вже не є способом, що дає змогу відновити єдність.

Крім того, підписанням 25 пункту Спільної Декларації, "святіший отець" фактично оголосив "деканонізацію" Св. Священомученика Йосафата, Архієпископа Полоцького, який віддав життя за єдність з Католицькою Церквою.

"Святіший отець" також оголосив "канонічність" Львівського псевдособору 1946 р., на якому кілька сот колишніх католицьких священиків, які перейшли до РПЦ, проголосили розрив з Католицькою Церквою цілої помісної Церкви Візантійського Обряду і перехід її у підпорядкування патріарху Московському.

"Святіший отець" погодився з тим, що влада СРСР вчинила "правильно", вбивши сотні і ув'язнивши тисячі священиків і монахів Греко Католицької Церкви, таким чином залишивши без духовної опіки близько трьох мільйонів (на той час) Католиків Візантійського обряду.

"Святіший отець" погодився з тим, що влада СРСР вчинила "правильно", депортувавши у вантажних вагонах до Сибіру і Казахстану понад мільйон вірних Греко Католицької Церкви.

Згідно зі "святішим отцем Франциском" мільйони жертв новітніх переслідувань у 1946-1989 роках: єпископи, священики, миряни, монахи і монахині вже не є свідками вірності Католицькій Церкві. Згідно зі "святішим отцем Франциском" вони "справедливо" покарані комуністичною владою.

Хоча офіційною причиною ліквідації ГКЦ була співпраця з Гітлером під час Другої Світової війни і участь на боці Германії у бойових діях проти СРСР, насправді ж були вбиті, ув'язнені і депортовані переважно ті, які не мали жодного відношення до співпраці з Гітлером, бо ті що насправді воювали на боці Гітлера, втекли до Західної Європи, США, Канади і т.д.

Загони НКВД виселяли людей з Західної України цілими селами. Товарними потягами вивозили усіх підряд: дітей, жінок, старих не за те, що вони, ніби, співпрацювали з Гітлером, а лише за те, що вони були греко-католиками.

Підписанням 25 пункту Спільної Декларації "святіший отець Франциск" погодився з тим, що комуністична влада діяла "правильно", коли у 1946 році відібрала від Греко Католицької Церкви усі храми, монастирі, семінарії, школи, лікарні та інше майно і передала їх у власніть РПЦ.

Тут треба дати коротеньку довідку.

РПЦ вважає, що у 1989 році УГКЦ розгромила три єпархії РПЦ в трьох західних областях України, силою відібравши від них майже усі православні храми. Проте УГКЦ каже, що вони не відбирали храми від РПЦ, але повернули свої, які у 1946 році радянська влада силою відібрала від них і передала їх у власність РПЦ. РПЦ вважає, що має право на ці храми, при цьому нічого не кажучи, що ці храми до 1946 року були власністю ГКЦ (не УГКЦ).

Ці храми не були власністю УГКЦ до 1946 року, тому що вона була утворена лише у 1989 році в результаті домовленостей між Іваном Павло 2 і Михайлом Горбачовим.

Отже ці храми до 1946 року не були власністю ані РПЦ ані УГКЦ.

Храми, на які заявляють права РПЦ і УГКЦ одночасно, до 1946 року насправді були власністю Греко-Католицької Церкви.

Оскільки після ліквідації у 1946 році, Греко-Католицька Церква, згідно цивільного права, офіційно і юридично ніколи не існувала в СРСР (хоча неофіційно і фактично існувала) і в Україні, то на її храми предендують дві церкви - РПЦ (УПЦ МП) і УГКЦ, парафії яких зареєстровані згідно цивільного законодавства України. Але в Україні ані РПЦ (УПЦ МП), ані УГКЦ, не мають юридичного статусу як конфесія. Юридичний статус має лише кожна окрема парафія, яка заявляє про свою належність до тієї чи іншої конфесії. І тому, той чи інший храм належить не цілій конфесії, яка не має юридичного статусу в державі, але окремій парафії, яка має юридичний статус в державі.

Щодо розгрому "уніатами" трьох єпархій РПЦ, то тут також не все так однозначно.

Коли у 1989 році анти-папа Іван Павло 2 і президент СРСР Михайло Горбачов досягли домовленості, згідно з якою уряд СРСР дозволив реєструвати парафії УГКЦ, майже усі священики РПЦ, які служили в єпархіях трьох західних областей України, оголосили про перехід разом з прихожанами і храмами до новоутвореної УКГЦ. Хоча випадки силового "повернення" храмів, де священики РПЦ не хотіли переходити до УГКЦ, таки були. Цей процес був практично завершений до 1991 року, тобто до розпаду СРСР. Тому тут скоріше проглядається не розгром "уніатами" православних єпархій, а з одного боку недолік у вихованні в семінаріях РПЦ, випускники яких за наказом компартії так легко змінили конфесійну приналежність, а з другого боку активне втручання цивільної влади у церковне життя.

Спільним між 1946 і 1989-1991 роками було те, що передача храмових споруд та іншого майна, спочатку від ГКЦ до РПЦ, а потім від РПЦ до УГКЦ, здійснювалась за наказом і під керівництвом цивільної влади СРСР, якою на той час була комуністична партія. Важко повірити в те, що 29 жовтня 1989 р. священик РПЦ о. Ярослав Чухній, парох Преображенської церкви у Львові, без таємного дозволу з боку правлячої компартії, був здатен з власної ініциативи оголосити про перехід цілої парохії під юрисдикцію Ватикану і фактично це зробити. На той час існував Радянський Союз, і правляча КПРС мала багатомільйонну армію, міліцію, внутрішні війська, і зрештою КГБ, які могли за декілька годин повернути церкву до РПЦ, а бунтівного священика заарештувати і ув'язнити. Але навпаки компартія дозволила провести подібну акцію по усіх парохіях в Західній Україні, яких було близько тисячі. Отже, УГКЦ була створена за наказом і під керівництвом КПРС.

Повернімось до "Святішого отця Франциска".

Чи може Намісник Христа, видимий голова Католицької Церкви, підписувати смертний вирок мільйонам вірних, яких Христос поручив його духовній опіці?

Ні, в жодному разі ні.

Чому ж тоді "святіший отець Франциск" підписав смертний вирок мільйонам вірних Католицької Церкви?

"Святіший отець Франциск" підписав смертний вирок мільйонам вірних Католицької Церкви тому, що він не є Намісником Христа і не є головою Католицької Церкви.

Ким він є в такому разі?

"Святіший отець Франциск" є черговим головою нової нехристиянської релігії Новус Ордо, яка була утворена на 2 Ватиканському "соборі" і яка знаходиться поза Католицькою Церквою.

Підписавши п. 25 Спільної Декларації, "святіший отець Франциск" не тільки образив пам'ять Св. Василія Великого, Св. Григорія Богослова, Св. Іоанна Златоустого, Св. Священомученика Йосафата та мільйонів мучеників, Католиків Візантійського обряду, але й фактично закликав до нових репресій щодо п'яти з половиною мільйонів Католиків Візантійського обряду.

Навіть, якщо духовна влада РПЦ не має наміру повторювати сценарій Львівського псевдособору 1946 року, то нема гарантії, що світська влада не спробує це зробити. Хоча, судячи з коментаря митрополита РПЦ Ілларіона Алфєєва (дивіться нижче), який разом з кардиналом Кохом готував текст Спільної Деклрації, питання как на практике будет реализовываться та часть декларации, которая касается унии обговорюється з Ватиканом.

У випадку, якщо ані духовна влада РПЦ, ані цивільна влада не планує ліквідувати УГКЦ, то в такому разі залишається лише одна зацікавлена особа: 2 Ватикан, який нині очолюється "святішим отцем Франциском"- Хорхе Берголіо, руйнівником Католицької Церкви, який, прикриваючись гаслами про милосердя, підписав смертний вирок усім Католикам усіх Східних обрядів, а найперше українським греко-католикам.

Спільна Декларація є останньою можливістю для усіх послідовників УГКЦ, а найперше для єпископів і священиків цієї церкви, визнати реальну вакантність Апостольского Престолу і повернутись до Традиційної Католицької Віри, якою вона була до 2 Ватиканського собору. Якщо ж вони й надалі будуть помилково визнавати сторонню особу як Намісника Христа, то ліквідація цієї церкви неминуча.

І офіційною причиною ліквідації буде участь кількох єпископів, десятків священиків і кількох тисяч мирян УГКЦ в так званій "революції гідності", і плюс до цього участь приблизно такої ж кількости у проведенні так званої "АТО", хоча переважна більшість греко-католиків не брала участі ані в "революції гідності", ані в "АТО". А ті що були учасниками тих подій, вже шкодують, бо зрозуміли, що політики їх використали в якості революційної масовки, і в якості "гарматного м'яса" у так званій "АТО", і "кинули", як завжди.

Але, на відміну від 1946 року, коли ГКЦ була ліквілована як Церква, УГКЦ може бути ліквідованою не як Церква (бо від Церкви окрім деяких зовнішних елементів майже нічого не лишилось), а як політична структура, яка є активним учасником політичної і військової боротьби проти проросійських сил в Україні і проти самої Росії.

Господь Бог дав цій церкві перший шанс у 1989 році, який вона змарнувала, пішовши хибним шляхом огидного модернізму, секулярізації і моральної деградації, і вплетенням у політичну боротьбу.

2006 року УГКЦ, отримавши беззаперечні докази Вакантності Апостольського Престолу, повинна були відійти від 2 Ватикану - псевдоцеркви, очолюваної псевдопапами. Ці докази УГКЦ отримувала регулярно протягом десяти років, але все одно їх ігнорувала і поступово перетворювалась на структуру з певними зовнішніми ознаками церкви, яка проповідувала не Католицьку Віру, а нову релігію Новус Ордо і політику.

І ось, 12 лютого 2016 року, Господь Бог дав такий доказ і таке попередження, після якого УГКЦ ризикує зникнути назавжди, якщо вона також цей доказ і попередження проігнорує, як вона це робила попередні десять років.

Отже, 2 Ватикан в особі Хорхе Берголіо ("святішого отця Франциска"), підписавши Спільну Декларацію, в черговий раз показав, що він є анти-Католицькою структурою, яка не має іншого завдання окрім одного - переслідувати і нищити Католицьку Церкву не тільки в Україні, але по всьому світі.

Відкривши двері невіруючому світові у 1962 році, і впустивши цей світ до Церкви, затягнувши людей у мирську політику і війни, 2 Ватикан методично знищує обдурених ним людей.

Насправді, не Католицька Церква, а антикатолицький 2 Ватикан, який від 1958 року незаконно окупує Апостольський Римський Престол, використовуючи підступний метод політичного уніатизму, затягує обманутих ним католиків усіх обрядів до політичної унії з атеїстичним, морально деградованим світом, а потім, користуючись потужною підтримкою засобів масової інформації, звинувачує греко-католиків у всіх бідах ним самим інспірованих і спровокованих.

Цього разу 2 Ватикан, в особі Хорхе Берголіо, прикрившись гаслами "милосердя" і примирення з усіма релігіями, протестантами і православними, вирішив "захистити" переслідуваних християн в Сирії. І для цього він обрав спосіб - ліквідувати залишки тих, кого він називає "уніатами".

Якби не було 25 пункту, тоді б намір захистити переслідуваних християн міг би виглядати правдоподібним.

Для того, щоб припинилось страшне переслідування християн у Сирії, 2 Ватикан пропонує ліквідувати християн-католиків Візантійського обряду в Україні. Але ця пропозиція виглядає абсурдом, тому що християни-католики Візантійського обряду в Україні не мають жодної причетності до переслідування християн в Сирії.

Більше того, в цілому контексті Спільної Декларації, ліквідація українських греко-католиків подається як запорука не тільки припинення переслідування християн в Сирії, але й як запорука єдності між православними і католиками в цілому світі, і як вирішення питання повернення Європи до християнських моральних цінностей.

Це було б смішно, якби це не було надуманим претекстом для початку переслідувань християн-католиків в Україні, подібних до тих, які наразі тривають в Сирії.

Висновки

Для Католицької Церкви, спільний документ, підписаний не-католиком Хорхе Берголіо з Патріархом іншої не-католицької церкви, може сприйматись тільки як така річ, яка для Католицької Церкви не існує, і тому Католиків ні дочого не зобов'язує. Католицька Церква не має практики підписання спільних документів з некатолицькими церквами в Доктринальній, Літургічній і Дисциплінарній сферах, де Католицька Церква зобов'язувалась би знищити інтегральні частини самої Католицької Церкви. Якщо б таке сталось, то це означало б, що Католицька Церква закликає до самогубства, що є смертним гріхом. Стверджувати, а тим більше робити протилежне, може тільки той, хто не належить до Католицької Церкви. Тому, коли "святіший отець Франциск" підписав політичний документ, в якому він дав згоду на ліквідацію інтегральної частини Католицької Церкви, тим самим завсідчив, що він абсолютно не знає Церковного вчення і до Католицької Церкви не належить. Він взагалі не має жодного права і повноважень підписувати будь які документи від імені Католицької Церкви. Тому, його підпис під політичним документом, в якому йдеться про знищення інтегральної частини Католицької Церкви, може трактуватись виключно як підпис сторонньої цивільної особи, яка посягнула на Боже Право, дане Церкві її Засновником, Господом Ісусом Христом здійснювати Євангельске післаництво для усіх народів, використовуючи різні обрядові форми, які можуть бути різними для різних народів. Приклад Св. Василія Великого, Св. Григорія Богослова і Св. Іоанна Златоустого є красномовним підтвердженням цьому.

Ну, а православні також мають шанс замислитись над тим, чи насправді настане єдність між ними і католиками, чи припиняться переслідування християн в Сірії, чи Європа повернеться до Християнських моральних цінностей, якщо будуть ліквідовані "підступні уніати" в Україні.

А може причина зовсім не в "уніатах", а в тому, що і Православні і Католики все частіше стають бездумними інструментами в руках невіруючих політиків, які всупереч історичній правді стверджують, що бути Католиками Візантійського обряду, як ними були Св. Василій Великий, Св. Григорій Богослов і Св. Іоанн Златоустий, є "злочином", в той час, як насправді це є святим покликанням, правом і обов'язком для десятків мійльйонів християн по всьому світі.

Підготував о. Керлі


Частина інтерв'ю митрополита РПЦ Ілларіона Алфєєва,
з якого видно, що РПЦ обговорює з 2 Ватиканом деталі
"как на практике будет реализовываться
та часть декларации, которая касается унии"

http://ria.ru/religion/20160217/1375977438.html

- Мы видим резко негативную реакцию на декларацию со стороны лидера Украинской греко-католической церкви архиепископа Святослава (Шевчука), который заявил своей пресс-службе, что декларацию составила "слабая команда", что в ней "половинчатость правды", что из-за ее публикации многие на Украине "чувствуют себя преданными Ватиканом" и так далее. Как вы это прокомментируете?

Думаю, тот путь, которым сейчас пошли папа и патриарх, прямо противоположен тому пути, которым ведут униаты. Уния была задумана как средство обращения православных в католичество обманным путем. Обман заключался в том, что им оставляли право пользоваться своим обрядом, но при этом они должны были принять католические догматы. Многие делали это, совершенное не сознавая, что они тем самым уходят из православной церкви и переходят в католическую.

Уния принесла очень много страдания православному населению, в частности в Польско-Литовском княжестве. И конечно, уния продолжает оставаться незаживающей раной на теле мирового христианства.

Между Русской православной и Римско-католической церквами сейчас происходит сближение, не имеющее догматического, богословского или литургического измерения. Оно основано на сознании того, что мы не можем больше воспринимать друг друга как соперники и должны быть союзниками и братьями. На этом фоне заявления, звучащие из уст главы Украинской греко-католической церкви, вновь отбрасывают нас в ту ситуацию, когда православные и католики были не союзниками, а соперниками.

Интересно, что греко-католики иногда называют себя "мостом" между двумя традициями - восточной и западной. Но как-то получается, что это - мост, который с обеих сторон заминирован. Они не могут найти общий язык ни с православными, ни со своим собственным церковным руководством. Обратите внимание, как он оскорбительно отзывается о папе. Честно говоря, я был шокирован, когда это прочитал. Я могу понять, что он оскорбляет нашего патриарха, - это конкретный политический заказ, и мы знаем, от кого он исходит, для каких целей озвучиваются эти оскорбительные высказывания. Но когда глава Украинской греко-католической церкви о своем собственном папе таким образом отзывается, это, конечно, вызывает очень большое удивление и недоумение.

Создается впечатление, что когда весь мир радуется, что эта встреча произошла, анализирует текст декларации, греко-католики, верные своим многовековым принципам, стараются в бочку меда подлить свою ложку дегтя.

- Как вы полагаете, какие последствия это будет иметь для самих греко-католиков?

Я не хотел бы комментировать внутреннюю жизнь католической церкви. Но когда появляется документ за подписью папы, а католический иерарх говорит о "половинчатости правды" в этом документе, ссылаясь на своих верующих, и говорит, что понимает эти чувства и что "мы пережили не одно подобное заявление, переживем и это", такая степень развязности говорит сама за себя. Мы в очередной раз видим, как униаты показывают свое истинное лицо.

- На что намекает архиепископ Святослав, говоря, что "пережили не одно подобное заявление"?

На Баламантский документ 1993 года. Это документ Смешанной комиссии по православно-католическому диалогу, посвященный как раз проблеме унии. В нем было сказано, что уния обеими сторонами не признается как метод достижения единства. Католики впервые тогда признали историческую ошибочность унии. С другой стороны, в том же документе было сказано, что общины, образовавшиеся в результате унии, имеют право на существование и на пастырскую деятельность. И это то, что папа и патриарх буквально повторили в своей совместной декларации.

- Как на практике будет реализовываться та часть декларации, которая касается унии? Есть уже намеченные планы, возможно, создания некой совместной комиссии для разрешения конкретных вопросов?

Есть идея создать такую комиссию - католическая сторона предлагала нам ее создать… Но проблема в том, что у нас уже есть опыт работы в такой комиссии. Ведь в начале 1990-х годов, когда греко-католики начали свои бесчинства на Западной Украине, когда они начали вилами выгонять православных из храмов и захватывать эти храмы, была создана такая четырехсторонняя комиссия с участием Русской православной церкви, Украинской православной церкви Московского патриархата, Украинской греко-католической церкви и Святого Престола. Начали работать. Причем это была вполне конкретная работа - начали обсуждать, что делать в тех случаях, когда две общины претендуют на один и тот же храм. Был выработан механизм: там, где большинство православные, храм остается у них, а для греко-католиков строят новый храм; а там, где большинство греко-католики, храм передается им, а для православных строят храм.

- Очень логичный механизм — что же помешало его воплощению в жизнь?

Тогда греко-католики в одностороннем порядке вышли из этой комиссии. Они предпочли все захватить силой, потому что опирались на светскую власть. Комиссия еще некоторое время продолжала работу без них, но без них это, конечно, не имело большого смысла. Мы не против создания комиссии. Но когда глава Украинской греко-католической церкви делает такие, я бы сказал, непристойные заявления, причем в адрес не нас, а своего папы, здесь возникают вопросы: как будет работать эта комиссия, какой будет ее механизм, и самое главное — каких можно от нее ожидать результатов?

- Эти вопросы будут обсуждаться в ближайшие месяцы с католической стороной?

Да, я думаю, что мы, конечно, можем обсуждать эти предложения.

- А с кем вы будете преимущественно вести диалог по реализации украинских и других пунктов декларации? С председателем Папского совета по содействию христианскому единству кардиналом Кохом?

Кардинал Кох является моим визави в Римско-католической церкви. И мы вместе с ним прошли этот долгий и непростой путь подготовки встречи между папой и патриархом. Конечно, архиепископ Шевчук считает, что трудно было подобрать "более слабую команду", чтобы написать такой бездарный текст. Но все-таки мы должны понимать, что авторами текста являются именно папа и патриарх. Я и кардинал Кох - мы были просто исполнителями.

Знаете, как на иконе Иоанна Богослова: рядом с ним сидит его ученик Прохор - и апостол Иоанн диктует ему текст Апокалипсиса. Мы же не говорим, что Апокалипсис - это текст, который Прохор написал. Да, он фиксировал то, что говорил учитель, но авторство принадлежит тому, кто диктует, а не тому, кто записывает. В основу текста декларации легли те идеи, которые были буквально продиктованы папой и патриархом. Наше дело с кардиналом Кохом было только оформить этот текст. И опять же: последняя редакция им принадлежала, а не нам.

- Нормальные отношения с греко-католиками в принципе возможны?

У нас нет никакой антипатии к верующим Греко-католической церкви. Я служил в Венгрии, там довольно сильная Греко-католическая церковь, но она там не агрессивная, и у нас были очень добрые отношения. Ко мне в гости приходили епископы греко-католические. Но на Украине, к сожалению, это не так. Потому что на протяжении веков греко-католики занимали ту самую позицию, которую они и сегодня, не стесняясь, озвучивают на весь мир и которая говорит сама за себя.

Категорія: Історія | Переглядів: 655 | Додав: