17.10.2017
Головна » 2016 » Вересень » 14 » Єресь 'матеріального папства'
00:06
Єресь 'матеріального папства'

Теза "матеріального папства", яка також відома під назвою "теза Седеприватіонізму", була вигадана Жерардом де Лауре, який намагався доказати, що антипапа Павло VI, в результаті проголошення ним єресей, припинив бути папою формально, залишаючись папою матеріально (papa materialiter). Згідно з цією тезою, щойно єретичний "папа" відкине єресі, він автоматично знову стає Папою формально.

Розглянемо деякі помилкові (єретичні) твердження з артикулу єпископа Доналда Сенборна, який пояснює своє бачення "легального матеріального папства" антипапи Бенедикта XVI (Йозефа Ратзінгера).

Оскількі артикул був написаний в часи, коли Ратзінгер резидував у Ватикані, згадується саме він, але таке саме бачення єпископ Д. Сенборн аплікує на усіх єретичних антипап церкви "2 Ватиканського собору".

У згаданій статті єпископ Д. Сенборн відносить себе до гілки Седевакантистів, яких він називає "матеріалісти-формалісти", котрі кажуть, що Бенедикт XVI не є папою формально, і тому він не має влади юрисдикції, але він є папою матеріально, він є "папою-електом" тому що має важне обрання, і здатний автоматично стати папою формально, як тільки зречеться єресей і стане правовірним Католиком - Ратзінгер навертається в Католицьку Віру, відкидає 2 Ватикан з його реформами, і приймає юрисдикцію керувати, і стає папою.

Далі ідуть цитати з вищезгаданої статті у формі питання-відповідь. Ставить питання і відповідає єпископ Доналд Сенборн. Після кожного питання-відповіді слідує коментар.

Питання: Чому відпадіння від Віри не може бути перешкодою для влади обирати папу?

Відповідь: Тому що публічна єресь не має легального ефекту допоки не буде декларації від легальної влади. Тому, їхнє легальне право обирати папу залишається до того часу, коли це право буде легально забране від них. Єресь не є перешкодою для влади призначати, але для влади керувати. Тому що через факт відпадіння від Церкви хтось, таким чином, стає радикально нездатним керувати Церквою. Але через те, що кардинали не є єретиками в легальному порядку, тобто, їх легально не проголосили єретиками, вони є здатними до дій, які залишились для суто легального порядку, таких як обрання кандидатів на папство.

Коментар:

Це твердження є помилковим, тому що Кодекс Канонів Католицької Церкви передбачає втрату усіх урядів через публічне відпадіння від Католицької Віри.

Канон 188.4

Ob tacitam renuntiationem ab ipso iure admissam quaelibet officia vacant ipso facto et sine ulla declaratione, si clericus: ...4 A fide catholica publice defecerit.

Через мовчазне зречення, що приймається самим законом, всі уряди стають вакантними через самий факт і без декларації якщо клірик:…4. Від католицької віри публічно відпадає.

Не потрібен вирок суду або інша офіційна заява, ані формально висловлене зречення, яке було б прийняте певною владою. Згідно з Каноном 188 відпадіння від Католицької Віри само по собі є складом зречення і не потребує декларації.

Через факт зречення.

Зречення є одним із способів, згаданих в Каноні 183, через який втрачаються церковні уряди, а саме: зречення, втрата, усунення, перенесення, закінчення терміну на який був даний уряд. Канон 184 дозволяє будь кому в здоровому розумі зрікатися церковного уряду, якщо існують деякі спеціальні заборони. Канон 186 вимагає, щоб зречення було письмовим і ще перед двома свідками.

Силою Канону 188 уряди стають вакантними у восьми випадках, які показують несподівану очевидну нездатність виконувати обов’язки уряду. Наявність цих умов само по собі є зреченням.

Прийняття самим Законом.

Самим Законом, а не конкретною владною особою, чи інституцією.

Всі уряди.

Канон 155 стверджує що термін уряд (officium) є в Законі, взятий в його строгому значенні: позиція постійно встановлена божественим або церковним встановленням, надана згідно з регулюванням святих Канонів, і уділяє деяку, як мінімум церковну владу, чи то уряду чи юрисдикції. Додається усім звичайно, Папі, ординарію в єпархії, або пароху в парохії.

Робиться вакантним.

Незалежно від того, чи наданий уряд продовжує узурпуватись чи ні, він втрачає весь авторитет пов'язаний з ним.

Ipso facto.

Це є латинське на підставі самого факту. Ці вісім «фактів» (випадків, обставин) перераховані в Каноні 188:

1) Чернеча професія; 2) занедбання прийняти уряд у призначений час; 3) прийняття і посідання деякого іншого уряду, який є несумісним з минулим урядом; 4) відпадіння від Католицької віри; 5) укладення «шлюбу», навіть у цивільному союзі; 6) вербування у військо, всупереч Канону 151; 7) надання стороннім особам церковного вбрання; 8) залишення приписаного місця проживання.

Sine ulla declaratione.

Фраза без будь якої декларації означає без будь якого оголошення судді, суду, чи настоятеля – без будь якого додаткового легального формулювання, окрім того, яке вже прописане в самому Законі для вище вказаних випадків.

Тому, твердження публічна єресь не має легального ефекту допоки не буде декларації від легальної влади, може бути правильним тільки в тому разі, якщо під легальною владою розуміти не особу чи установу, а Закон прийнятий раніше легальною владою.

У випадку п.4 відпадіння від Католицької віри, коли Папа ipso facto відпадає від Церкви через публічне проголошення ним єресей, які вже раніше були засуджені Католицькою Церквою, не існує іншої легальної влади, окрім Закону, якому зобов'язані коритись усі, в тому числі і Папа.

Питання: Хіба публічні єретики не є екскомуніковані автоматично?

Відповідь: Так, вони екскомуніковані автоматично. Але автоматична екскомунікація має легальний ефект тільки, якщо (1) винна особа визнає власну провину; (2) його легітимний начальник вимагає від нього виконувати екскомуніку. Якщо чогось одного з цього бракує, екскомунікації немає. Обидвох з цих речей бракує відносно кардиналів, виборців папи. Таким чином, немає ефекту. Більше того, Папа Пій ХІІ заявив, що усі цензури (наприклад, екскомуніка) скасовуються коли кардинали входять на конклаве.

Коментар:

Відповідь знову знаходимо в Каноні 188.4.

Католицька Церква дає голос при виборі Папи через її власних Кардиналів Святої Римської Церкви (Пій ХІІ, Vacantis Apostolicae Sedis, 8 грудня 1945, п. 32).

Але, наприклад, учасники псевдоконклаве 1978 р., усі як один, на підставі Канону 188.4 без будь якої декларації втратили усі уряди; тобто на момент їхньої участі в "конклаве" вони вже не були «Кардиналами Святої Римської Церкви», тому що вони сповідували єресі "2 Ватиканського собору", і через це не мали права обирати Папу. Перебуваючи поза Католицькою Церквою, вони обрали не Папу, але єретика і апостата антипапу Івана Павла ІІ (Кароля Войтилу), який для Католицької Церкви на момент "обрання", як і вони самі, був ніким і нічим.

Узурпатори, які від імені Христом даного авторитету, атакують Христові доктрини, Христову Месу, Христові Таїнства і саму Христову Церкву, на підставі Канону 188.4 позбавлені авторитету, на який вони претендують. Вони поставлені поміж величезного натовпу єретиків, і заборонені разом з Арієм, Лютером, Кальвіном і усіма їхніми прибічниками. Богом інспіроване вчення Святих Апостолів Павла та Івана звернене до нас: Єретика чоловіка по першім і другім попередженні цурайся, знаючи, що такий ось збився на манівці і грішить, ще й осуджує себе самого (Тит 3:10-11). То коли б чи ми самі, чи ангел з неба проповідували вам іншу, більше за те, ніж ми вам проповідували були, нехай буде анатема! (Галатів 1:6-8). Якщо хтось до вас приходить і цього вчення не приносить, того до хати не приймайте і не вітайте. Бо хто його вітає, той бере участь у його лихих вчинках (2 Йоана 10-11).

Таким чином, ми не маємо права казати «Папа Іван XXIII», «Папа Павло VI», «Папа Іван Павло І», «Папа Іван Павло ІІ», «Папа Бенедикт XVI», чи «Папа Франциск», ніби ми визнаємо їхні претензії на Авторитет і дозволяємо їм вживати його на зле. Ми повинні казати «антипапа Іван XXIII», «антипапа Павло VI», «антипапа Іван Павло І», «антипапа Іван Павло ІІ», «антипапа Бенедикт XVI», або «антипапа Франциск», як Закон Божий і Церковний вимагають.

Ми не маємо права казати, що ніби є зло «всередині Церкви», або що триває «самознищення Церкви»; радше ми повинні казати, що це зло є всередині анти-церкви «2 Ватиканського собору», котра є некатолицькою і існує заради єдиної утопічної і нездійсненої мети – знищення Святої Католицької Церкви.

Стосовно твердження Папа Пій ХІІ заявив, що усі цензури (наприклад, екскомуніка) скасовуються коли кардинали входять на конклаве.

Якщо єпископ Д. Сенборн згадує п. 34 Апостольської Конституції Папи Пія ХІІ, Vacantis Apostolicae Sedis, 8 грудня 1945, в якій Пій ХІІ описує деталі процедури обрання Папи, то Пій ХІІ виразно каже тільки про церковні перешкоди ecclesiastici impedimenti:

34. Nullus Cardinalium, cuiuslibet excommunicationis, suspensionis, interdicti aut alius ecclesiastici impedimenti praetextu vel causa a Summi Pontificis electione activa et passiva excludi ullo modo potest; quas quidem censuras ad effectum huiusmodi electionis tantum, illis alias in suo robore permansuris, suspendimus.

34. Ніякий Кардинал через будь яку екскомунікацію, суспензацію, інтердикт або під претекстом іншої церковної перешкоди з активного і пасивного обрання Верховного Понтифіка не може бути виключений в будь який спосіб; ефект таких цензур не діє тільки задля виборів, в інших випадках вони залишаються в силі, є підвішеними.

Папа Пій ХІІ тут виразно каже тільки про церковні перешкоди (ecclesiastici impedimenti).

Про те, що тут ключовим є термін ecclesiastici impedimenti, і що ці церковні перешкоди не скасовуються, а що їхній ефект не діє тільки на час виборів, єпископ Д. Сенборн мовчить, хоча це абсолютно неможливо, щоб він цього не знав.

Єресь і апостазія караються Божим Законом, а не Церковним Законом.

Про це виразно писали більшість Католицьких коментаторів Кодексу Канонів ще до "2 Ватиканського собору". Ось декілька з них:

"Єретики і схизматики огорожені від Верховного Понтифікату самим Божим Законом ... Їх треба виразно трактувати як виключених від окупації трону Апостольського Престолу, який є непомльним вчителем правди віри і центром церковної єдності" (Maroto, Institutiones I.C. 2:784).

"Призначення для Служіння Примату. 1. Що вимагається Божим Законом для цього призначення ... Також вимагається для важності щоб обраний був членом Церкви; звідси, єретики і апостати (як мінімум публічні) є виключені" (Coronata, Institutiones I.C. 1:312).

"Усі ті, які не заборонені Божим Законом або уневажнюючим церковним законом є важно придатні. Чоловік який є в повному розумі, цього достатньо для прийняття обрання і практикування юрисдикції, і той хто є правдивим членом Церкви може бути важно обраним, навіть якщо він є мирянин. Виключені як непридатні до важного обрання усі жінки, діти які не досягли віку благорозумія, ті які вражені явним безумством, єретики і схизматики" (Wernz-Vidal, Jus Can. 2:415).

Кодекс Канонів про апостазію, єресь і схизму каже так:

122. - ІІ. Апостазія є повним відпадінням від віри того, хто прийняв правдиву віру у Хрещенні (С. 1325).

Апостатом становиться той, хто, наприклад, заперечує особового Бога або Божество Христа. Співдія з іншою формою релігії не вимагається.

123. - ІІІ. Єресь є помилкою судження, в наслідок якої охрещена особа вперто заперечує або сумнівається у правді, об'явленої Богом і пропонованої Церквою для вірування (С. 1325).

N.B. Схизма зазвичай асоціюється з єрессю.

Moral Theology, by Rev. Heribert Jone, O.F.M. CAP., J.C.D., by Rev. Urban Adelman, O.F.M. CAP., J.C.D. The Mercier Press Limited, Cork, Ireland
Nihil Obstat: PIUS KAELIN, O.F.M. CAP., Censor Deputatus
Imprimi Potest: VICTOR GREEN, O.F.V. CAP., Provincial
July 2, 1955
Nihil Obstat: RICHARD GINDER, S.T.I., Censor Librorum
Imprimatur: JOHN FRANCIS DEARDEN, D.D., Bishop of Pittsburg
August 15, 1955
The Commandments, Individual Excommunications
Page 297-298, 300, 305,
Printed in the United States of America

Таким чином єресь і апостазія караються не тільки Церковним Законом або підпадають під цензури такого типу як Пій ХІІ перерахував в п. 34 Vacantis Apostolicae Sedis. Єресь і апостазія є під забороною і карою Божого Закону, який Пій ХІІ не скасував, і скасувати не може, тому що це є Божий Закон.

У випадку «антипапи Івана XXIII», «антипапи Павла VI», «антипапи Івана Павла І», «антипапи Івана Павла ІІ», «антипапи Бенедикта XVI», або «антипапи Франциска», може йтись тільки про їхнє відпадіння від Католицької віри, від Церкви і від Бога, т.т. вони є єретиками і апостатами. І тому, перебуваючи за межами Католицької Церкви і під забороною і карою Божого Закону, вони в жодному разі не можуть бути легально обраними на Папство, навіть матеріально.

Тому посилання єпископа Д. Сенборна на Vacantis Apostolicae Sedis, Папи Пія ХІІ, є повністю некоректним.

Також, якщо говорити про способи обрання Папи і наступництва, то вони можуть бути такими, як припише той чи інший Папа. Наприклад, Кардинал Франзелін (Fr. Johannes Baptiste Franzelin (1816-1886), один з найвизначніших теологів ХІХ ст., був поставлений у кардинали Папою Пієм ІХ у 1876. Цей кардинал-священик був учасником Конклаве 1878 р. при обранні Папи Лева ХІІІ.

Кардинал Франзелін, посилаючись на іншого визначного Католицького теолога Fr. Francisco Suárez (1548-1617) члена Ордену Єзуїтів, який мав ступень «Doctor Theologus» каже:

Тільки одному Петрові був даний примат для нього самого і для його наступників, йому єдиному або найвищому Понтифіку належить приписувати спосіб його обрання і наступництва.
(Cardinal Franzelin, S.J., De Ecclesia Christi, pp. 230-36).

Також єпископ Кароль Йозеф Фішер навчає:

Кожний Папа має право за свого життя розпорядитись в який спосіб по його смерті новий Папа має бути обраний, і ніхто не має права те розпорядження змінити, хіба хтось з наступних Пап.
(Karol Józef Fischer, BISKUP TYTULARNY MALLIJSKI, SUFRAGAN PRZEMYSKI, Kazania i przemówienia przygodne i różne. Tom I. Ogólnego zbioru kazań tom V. Kraków 1929. ss. 146-157).

Тому, також з огляду на те, що Папа може визначати спосіб обрання і наступництва, твердження єпископа Д. Сенборна усі цензури скасовуються коли кардинали входять на конклаве, є неправдивим.

Питання: Як ми можемо якось мати реальних кардиналів, якщо Ратзінгер не є папою. Чи не можуть вони бути фальшивими кардиналами?

Відповідь: Вони можуть бути фальшивими кардиналами, але вони не є фальшивими виборцями. Ратзінгер має владу призначати виборців папи задля того самого резону, що ці кардинали мають владу обирати. Усе це залишається для порядку призначення, але не для порядку юрисдикції. Але це влада юрисдикції (влада керувати) робить папу Папою, але не влада призначати. Ця теза каже, що Новус Ордо має владу визначати людей для прийняття влади юрисдикції в Церкві. Це нещаслива реальність, але це є реальність.

Коментар:

Твердження що фальшиві кардинали фальшивої церкви "2 Ватиканського собору" мають владу визначати людей для прийняття влади юрисдикції в Церкві, і що це нещаслива реальність, але це є реальність, є фальшивим твердженням.

Це все одно що казати, що виготовлення, розповсюдження і вживання в легальних економічних стосунках фальшивих "грошей" є легальною практикою.

Правильно було б казати, що фальшиві кардинали фальшивої церкви "2 Ватиканського собору" - це нещаслива реальність, але це є паралельна реальність.

Фальшиве не має жодного легального застосування в легальних процесах. Фальшиве легально не бере участі в легальних процесах, тому що воно на підставі закону знаходиться за межами усіх легальних процесів.

Тому, фальшиві кардинали, тобто не-кардинали, в жодному разі не є виборцями папи, тому що вони перебувають поза Церквою, а значить поза будь яким легальним Церковним процесом.

Фальшиві гроші, в разі їх виявлення, мають бути негайно вилучені з обігу будь яким покупцем або продавцем без додаткового вердикту легальної влади, тому що у відповідності до закону фальшиві гроші є нелегальними, і через це вони не можуть бути інструментом при здійсненні будь яких фінансових операцій. Фінансові операції, здійснені за посередництвом фальшивих "грошей", є наважними і нелегальними. Іншими словами, фальшиві "гроші" не є грошима взагалі, а є лише сміттям, яке тільки має певну зовнішню схожість з грошима. Це базована на Законі Аксіома, яка не потребує додаткових доказів.

Так само і фальшиві кардинали вилучаються з "обігу" без додаткового вердикту легальної влади, тому що на підставі Закону (Аксіоми) вони не є Католиками. Вони є нелегалами, які не можуть бути інструментом в легальному процесі обрання папи. Щойно стає зрозумілим, що "кардинали" є фальшиві, одразу стає фальшивим і ними обраний "папа", навіть якщо він не є єретиком.

Якщо ж справжні легальні Кардинали Святої Римської Церкви обрали Папу на Конклаве, а згодом виявилось, що ще до обрання він вже відпав від Католицької Віри, був схизматиком, єретиком чи апостатом, або це сталось з ним після обрання, в такому разі його вибір на папство є або стає неважним, і він не був або не є Папою. Кардинали повинні зібратись на новому Конклаве і обрати нового Папу.

Питання: Але, якщо Новус Ордо Католики перебувають в єресі разом з кардиналами 2 Ватикану, як вони можуть зробити важним вибір?

Відповідь: Вони можуть це робити, знову таки, тому що вони не були легально відділеними від Католицької Церкви, і таким чином, всупереч факту підтримування ними єресей 2 Ватикану, вони все ще є легальними Католиками, і мають владу легально визнавати вибір. Їхній легальний статус як Католиків є підтверджений тим фактом, що усі традиційні священики дозволяють їм практикувати традиційну Віру без будь якого скасування екскомуніки, і без будь якого публічного або формального зречення помилок.

Коментар:

Це є неправда, що Новус Ордо "католики" всупереч факту підтримування ними єресей 2 Ватикану, вони все ще є легальними Католиками, і що їхній легальний статус як Католиків є підтверджений тим фактом, що усі традиційні священики дозволяють їм практикувати традиційну Віру без будь якого скасування екскомуніки, і без будь якого публічного або формального зречення помилок.

Для того, щоб отримати дозвіл практикувати Католицьку Віру, усі псевдокатолики, які належать до фальшивої церкви "2 Ватиканського собору", повинні зректись єресей, які вони підтримували, після чого з них можуть бути зняті усі цензури і екскомуніки. Зречення може бути публічним або приватним, в залежності від того, як вони практикували єресі - публічно чи приватно. І тільки після цього вони стануть легальними Католиками, які можуть легально практикувати Католицьку Віру.

Питання: Чи не протирічить цій тезі Cum ex apostolatus Папи Павла IV?

Відповідь: Cum ex apostolatus є апостольською конституцією, законом, виданим Папою Павлом IV, який каже, що якщо папа є єретиком, його піднесення до цієї гідності буде нульовим. Цей закон був виданий для того, щоб сказати, що протестант не може стати папою. Це не стосується теперішнього випадку з двох причин. Поперше, тому що більше немає цього закону. Він був відмінений Кодексом Канонів 1917 року. Друга причина, більш важлива, така, що навіть якщо б він мав силу в якомусь випадку, він міг би стосуватись Ратзінгера, якщо б він був легально визнаний публічним єретиком. Але, як ми бачимо, немає легального засудження Ратзінгера. Перед законом Церкви він не має статусу єретика, тому що (1) він не визнає себе винним у єресі, (2) немає легітимного начальника, який би визнав його винним у єресі.

Cum ex apostolatus чітко визначає заперечення Церкви, щоб єретик посідав це служіння. Це є чудовий теологічний аргумент, але це не є законний аргумент. Це дуже строго аргументує, що Ратзінгер в порядку факту не є папою, але не в порядку легальності.

Коментар:

По-перше, це неправда, що Апостольська Конституція CUM EX APOSTOLATUS OFFICIO, Папи Павла IV, від 15 лютого 1559 р. є законом, який не стосується теперішнього випадку і що цей закон був відмінений Кодексом Канонів 1917 року.

По-друге, Папа Павло IV не каже, що саме протестант, не може стати папою. Папа Павло IV вживає терміни: "відпадіння від Католицької Віри", "єретики", "схизматики". Але жодного разу Павло IV не вжив слово "протестант", як каже єпископ Д. Сенборн.

Папа Павло IV в п. 6 CUM EX APOSTOLATUS OFFICIO однозначно проголосив:

якщо в будь який час виявится, що Римський Понтифік відпав від Католицької віри або впав в якусь ересь ще до його обрання і прийняття його як Римського Понтифіка, то його обрання і прийняття, навіть зроблене в гармонії і в єдинодушній згоді усіх кардиналів, є нікчемним, пустим і негідним.

Більше того, в заключному п. 10, Папа Павло ІV виразно заявив:

Таким чином, нікому не дозволено применшити цю сторінку Нашого одобрення, відновлення, санкції, статуту, бажання відміни, декретів, або йти супроти усього цього через безрозсудно сміливі діяння. Якщо окрім цього будь хто відважиться покуситись на це, він стягне гнів Всемогутнього Бога і благословенних Апостолів Петра і Павла.
По-трете, оскільки Апостольська Конституція CUM EX APOSTOLATUS OFFICIO, Папи Павла IV, від 15 лютого 1559 р. є Законом, який не був скасований Кодексом Канонів 1917 року, тому твердження немає легального засудження Ратзінгера. Перед законом Церкви він не має статусу єретика, тому що (1) він не визнає себе винним у єресі, (2) немає легітимного начальника, який би визнав його винним у єресі - є повністю неправдивим.

Більше того, як було доведено вище, антипапа Бенедикт XVI (Йозеф Ратзінгер) визнаний єретиком і засуджений багатьма Законами Церкви, які не були скавсовані і тому мають силу щодо Ратзінгера і аналогічно щодо усіх антипап церкви "2 Ватиканського собору".

А як розуміти Канон 1556 у світлі CUM EX APOSTOLATUS OFFICIO?

Can 1556. Prim Sedes a nemine iudicatur.

Канон 1556. Перший Престол не може бути судженим ніким.

Цей Канон треба розуміти так, як написано. Не якогось "матеріального папу", а абсолютно легального Папу, який легально посідає Перший Престол, не може ніхто судити, доки він легально, без будь яких питань, посідає Перший Престол.

Тут немає жодного слова про те, що Канон 1556 відміняє Апостольську Конституцію CUM EX APOSTOLATUS OFFICIO, Папи Павла IV.

Як було вище сказано, Папа втрачає Папський уряд ipso facto на підставі Канону 188.4, без будь якої декларації, коли він відпадає від Католицької віри.

А на підстві п. 6 CUM EX APOSTOLATUS OFFICIO проголошується факт нікчемності, пустоти і негідності обрання "папи", який на момент обрання вже був апостатом, єретиком або схизматиком, і тоді Перший Престол стає вакантним, а той хто посідав цей Престол, не є і не був Папою.

Професор Канонічного Права, Rev. P. Chas Augustine, у своєму коментарі пише, що в Каноні 1556 йдеться про те, що ніхто не може судити видані Апостольським Престолом заключні сентенції в матерії Віри і Моралі, що ніколи не було дозволено переглядати питання або полемічні твори які були видані Святим Престолом, і що особа Верховного Понтифіка не підпадає під людський суд за особисті злі вчинки і кримінальні злочини.

Перший престол не є суб'єктом осудження ніким. Ця пропозиція повинна братись в найповнішому ступені, а не тільки відносно предмету непомильності. В матеріях віри і моралі це було завжди звичайно приймати фінальний вирок від Апостольського Престолу, чиє судження ніхто не ризикував диспутувати, як традиція Отців демонструє.1 Ніколи не було дозволено переглядати питання або полемічні твори які були видані Святим Престолом.2 Але навіть особа Верховного Понтифіка була завжди трактована як така що не підлягала людському суду, він мав відповідальність і відповідав тільки одному Богу, навіть коли був оскаржений у злодіяннях і крімінальних злочинах. Показовим є приклад Папи Symmachus (498-514). Він насправді підкорився виклику собору (Synodus Palmaris, 502), тому що він вважав за свій обов'язок побачити, що там не було заплямовано його характер, але той синод є яскравим виправданням нашого канону. Синод прийняв Апологію Енодіуса з Павії, в якій зустрічається гідна запису сентенція: "Бог бажав щоб діяння інших людей судились людьми; але Він зарезервував для Свого власного трибуналу, без питань, правителя цього престолу".3 Для традиційної точки зору не потребується додаткового аргументу. Генеральний собор не може судити Папу, не виключаючи того, який був покликаний або ратифікований ним, він не може робити валідного вироку. Звідси, нічого не залишається, як апелювати до Бога, Який подбає за Свою Церкву і Її голову.
1 Zozimus, "Quomvis Patrum traditio", March 21, 418 (Migne, P. L., 20, 676).
2 Boniface I, "Retro maioribus tuis", March 11, 422 (ibid., col. 776).
3 See c. 14, C. 11, q. 3; c. 10, Dist. 96; cc.10, 13, C. 9, q. 3; Reuben Parsons, Studies in Church History, ed. 2, 1901, Vol. I, p. 351 ff.


A COMMENTARY ON THE NEW CODE OF CANON LAW,
By The Rev. P. Chas Augustine, O.S.B., D.D., Professor of Canon Law
Volume VII
Ecclesiastical Procedure (Book IV)
(Can. 1552-2194), p.p. 11-12,
B. HERDER BOOK CO.
17 South Broadway, St. Louis, Mo.
AND
68 Great Russel St. London, W.C. 1918
CUM PERMISSU SUPERIORUM
NIHIL OBSTAT, Sti. Ludovici, die 8 Mart, 1921, F. G. Holweck, Censor Librorum
IMPRIMATUR, Sti. Ludovici, die 9 Mart, 1921, + Joannes J. Glennon, Archiepiscopus Sti. Ludovici.
Copyright. 1921, by Joseph Gummersbach,
All rights reserved Printed in U.S.A.

Отже бачимо, що Канон 1556 ніяк не згадує питання неважності обрання "папи", який ще до обрання був апостатом, єретиком або схизматиком, як бачимо в CUM EX APOSTOLATUS OFFICIO. І тому Кодекс Канонів 1917 р. не скасовує CUM EX APOSTOLATUS OFFICIO, як стверджує єпископ Д. Сенборн.

Питання: Чому Наш Господь не може бути легітимним виборцем? Чому Він не може обрати папу, який водночас був би наслідником Св. Петра?

Відповідь: Так, очевидно, Наш Господь може обрати папу, просто так, як Він обрав Св. Петра, але як це собі уявляють тоталісти, потребувало би нових публічних одкровень, що є неможливо. Усі публічні одкровення закінчились зі смертю останнього Апостола. Це є артикул віри. Усі одкровення після смерті останнього Апостола є в категорії приватних одкровень. Звідси, в системі тоталістів, приватне одкровення мало би ідентифікувати папу. Немає потреби казати, що таке рішення руйнує видимість Католицької Церкви, як і її легальність, і робить ціле існування Католицької Церкви залежним від якихось пророків. Також немає потреби казати, що в такому разі папство потрапляє у світ лунатичних об'явлень.

Головне призначення Церкви - пропонувати божественне одкровення світові. Якщо номінування папи, який є головним, хто пропонує одкровення, походило б від приватного одкровення, ціла система була б зруйнована. В такому разі найвищим авторитетом у Церкві був би якийсь пророк, який міг би призначати або звільняти пап. І там не було б авторитетного способу, щоб дізнатись збрехав пророк чи ні. Зрештою, віра кожної людини мала б залежати від правдивості якогось пророка.

Католицька Церква є видимим суспільством, і має легальне життя. Наш Господь є Невидимим Головою Церкви. Церква не може декларувати свою видимість, якщо вибір її ієрархії робитиме невидима персона, навіть Сам Господь.

Але, якщо в якийсь момент ми можемо припустити таку можливість, ми повинні ствердити, що обранець Нашого Господа не може бути легітимним спадкоємцем Св. Петра. Легітимне спадкоємство відбувається згідно з диктатом церковного закону або встановленого звичаю. Але, спадкоємство через божествену інтервенцію відбувається не у відповідності до цих речей. Таким чином, цей спадкоємець не був би легітимним спадкоємцем Св. Петра.

Коментар:

Дуже дивно чути, що через Боже втручання у призначення спадкоємця Св. Петра папство потрапляє у світ лунатичних об'явлень, і що ми повинні ствердити, що обранець Нашого Господа не може бути легітимним спадкоємцем Св. Петра.

Так можна договоритись до того, що Авраам, Ной, Моісей, Давид й усі Патріархи, Пророки і Апостоли, до яких говорив Господь Бог, були "лунатиками".

Дійсно, зі смертю останнього Апостола закінчились одкровення. Але це не зовсім правильно казати узагальнено, що закінчились публічні одкровення, і лишились тільки приватні одкровення.

Закінчились одкровення, які є продовженням попередніх одкровень, котрі були дані для навчання цілого людства правдам віри, проте залишились одкровення, які є підтвердженням раніше відкритих істин.

Католицький Катехизм навчає:

Навіть по смерті Нашого Господа і Його апостолів, Бог часто являв Себе людям; хоча ці наступні одкровення не є продовженням попередніх одкровень, на яких базується віра.

Прикладами цих наступних одкровень є об'явлення Нашого Господа блаженній Маргариті Марії, і Пресвятої Богородиці в Люрді. Такі одкровення не повинні дуже легко прийматись, тому що людина лекго обманюється; але вони не повинні відкидатись без екзаменування. Багато святих мали такі одкровення, наприклад, Св. Франциск з Ассізі, якому Наш Господь явився на хресті, і Св. Антоній з Падуа, на руках якого Дитятко Ісус бажав спочивати. Ці приватні одкровення були особливо дані тим, хто досягав досконалості, для того щоб заохотити їх до більшої досконалості. Також Бог часом відкривав Себе злим людям, наприклад Балтассару у вигляді надпису на стіні (Дан. 5:5). Звідси, приватне одкровення, дане будь кому, не є обов'язково знаком святості. Більше того, ці одкровення не були додатковим продовженням одкровень, призначених для інструктування цілого людства, проте вони є одкровеннями, які є підтвердженням вже відкритих істин. Так Пресвята Богородиця, коли вона явилась в Люрді, проголосила себе "Непорочне Зачаття", таким чином підтверджуючи догму, яку Пій ІХ визначив чьотирма роками раніше і незчислені чуда і зцілення, які мали місце там, щоб встановити правду об'явлення. Також, це завжди можливо, що злий диявол може завести в оману при приватному одкровенні. Таким чином, ніхто не зобов'язаний міцніше вірити в них (навіть якщо вони загально апробовані Церквою), ніж він довіряє чесній і святій людині.


The Catechism Explained,
From the original of Rev. Francis Spirago, Professor of Theology,
Edited by Rev. Richard F. Clarke, S.J.
Nihil Obstat: Arthur J. Scanlan, S.T.D. Censor Librorum,
Imprimatur: + Patrick J. Hayes, D.D. Archbishop of New York.
New York, October 18, 1921,
Copyright 1899, 1921 by Benzinger Brothers, New York.,
Photographically reproduced without change from the 1921 printing,
by arrangement with Benzinger Brothers.
TAN BOOKS AND PUBLISHERS, INC.
P.O. Box 424, Rockford, Illinois 61105,
1993,
p. 81-82.

Звідси випливає, що Господь Бог може приватно явитись чесній і святій людині, щоб відкрити хто буде або хто вже є Намісником Христа.

Таке приватне одкровення, як навчає Церква, не може бути легко прийняте, але і не може відкидатись без екзаменування, а значить може бути прийняте після екзаменування, і може стати публічним, як у випадку одкровення в Люрді. Тим більше, що не буде проголошена якась нова догма, наприклад, що замість Св. Петра, Господь Ісус Христос призначив Св. Андрія бути Своїм намісником, а лише буде названа особа, яка буде або яка вже є спадкоємцем Св. Петра і Намісником Христа.

Також маємо, наприклад, свідоцтво Бл. Анни Марії Таігі, яку у 1920 р. беатифікував Папа Бенедикт XV.

Після трьох днів темноти Св. Петро і Св. Павло, зійшовши з Небес, будуть проповідувати в усьому світі і призначать нового Папу. Велике світло буде світити з іхніх тіл і вкаже на того кардинала, який є щоб стати Папою. Християнство після цього буде розповсюджене по усьому світу. Він є тим Святим Понтифіком, якого обрав Бог, щоб вгамувати шторм. Наприкінці він покаже дар чудес, і його ім'я буде прославлене по всій землі. Усі народи прийдуть до Церкви і лице землі буде оновлене. Росія, Англія і Китай прийдуть до Церкви.

(Prophecy of Blessed Anna Maria Taigi [1769-1837 A.D.] who was Beatified by Bendedict XV in 1920.)

Ну, а твердження Католицька Церква є видимим суспільством, і має легальне життя. Наш Господь є Невидимим Головою Церкви. Церква не може декларувати свою видимість, якщо вибір її ієрархії робитиме невидима персона, навіть Сам Господь - взагалі є за межами Католицької Віри.

Якщо прийняти це твердження, то виходить, що Католицька Церква була видимим суспільством і мала легальне життя тільки до моменту Вознесіння Христового. Як тільки но Христос Вознісся і став невидимим, церква не може декларувати свою видимість. Після Вознесіння Христового мав би стати невидимим Св. Петро, усі Апостоли, і взагалі ціла Церква ...

Якщо після вибору ієрархії Невидимим Господом Церква не може декларувати свою видимість, то в такому разі треба відкинути, наприклад, догму Непорочного Зачаття, тому що вона була підтверджена невидимою Пресвятою Богородицею у приватному одкровенні, і після цього Церква також не може декларувати свою видимість.

Висновок

Як було показано вище, теза "матеріального папства" апостатів і єретеків абсолютно протирічить вченню Католицької Церкви.

Католицька Церква однозначно засуджує і відкидає цю єретичну "тезу".

Згідно з цією "тезою" апостат і єретик, який до або після конклаве відкрито сповідував єресі, через що припинив своє членство в Католицькій Церкві, все одно може стати або продовжує бути папою матеріально. Від нього тільки вимагається відкинути єресі, і він автоматично може стати папою формально, тобто отримати повноту влади Вікарія Христа і спокійно, як ніби нічого не сталось, керувати Божою Церквою, не зважаючи на те, що сотні мільйонів душ, через проповідувані ним єресі, потрапили до Пекла.

Ця "теза" є єретичною, тому що "матеріальні папи" "2 Ватиканського собору" проповідують фальшиві судження, які протирічать Божому Одкровенню, в наслідок яких охрещена особа вперто заперечує або сумнівається у правдах, об'явлених Богом і пропонованих Церквою для вірування (Канон 1325). І той, хто сприяє розповсюдженню тези "матеріального папства" єретиків, таким чином також стає єретиком.

Також, "матеріальні папи" "2 Ватиканського собору" через апостатські дії і заяви, такі як цілування корану, моління в мечетях і синагогах, невизнання Божества Ісуса Христа, невизнання Пресвятої Трійці, взагалі відпали від Християнської Віри (Канон 1325).

Тому, підтримувати і пропагувати тезу "матеріального папства" апостатів і єретиків, означає бути співучасником в поширенні їхніх апостатських і єретичних "доктрин" і стягувати на себе Божу кару нарвіні з ними.

Коментував о. Керлі

Категорія: Розважання | Переглядів: 440 | Додав: