01.10.2020
Головна » Статті » Статті Єпископа Данієла Долана

Канон 188.4

Єпископ Данієл Долан, Б.Ф. Драйден

Брак віри і втрата уряду.

Передмова


Це було додатком до моїх трьох проповідей есе, написаних навесні 1979, пояснюючих, відповідно, втрату уряду на підставі Канону 188.4, історію і сучасне значення терміну «анафема», і Нова Меса як анти-Меса.

Автор, Веніамін Фредерік Драйден, працював, тісно консультуючись зі мною, і використовував великою мірою матеріали, надані мною або іншими за моєю порадою. Відображені ним точки зору в цих трьох есе є як моїми так і його. Вони в усіх частинах погоджуються з доктринами Святої Католицької Церкви.

Данієл Долан,
Римо Католицький священик і місіонер.
22 січня 1980


Есе

«Вони узяли мого Господа і не відаю де покладено його» – Іван 20:13.

В першу Пасхальну Неділю Св. Марія Магдалена стояла надворі перед гробницею, плачучи, тому що у гробі не було Тіла її Вчителя. І навіть коли її очі побачили Його, воскреслого і живого, вона думала в печалі, що то був садівник, і впізнала Його тільки тоді, коли він назвав її ім’я «Марія!»

Так і сьогодні, багато католиків, знаходячи церковні будівлі, в яких немає Христової благодаті і істини, шукають Його Містичне Тіло, Єдину, Католицьку і Апостольську Церкву, в печалі і замішанні. Сподіваючись знайти в тих самих будівлях як в минулі часи і в персонах які називають себе Папами, Єпископами і священиками, ці католики засліплені великою тугою і безпрецедентним, але очевидним фактом: ці уряди є вакантні, і не один, через несподівану смерть, але всі разом через несподіване падіння, тому що узурпатори очевидно заполонили церкви, і тому жоден в вищому ступеню не шанується католицькими вірними по всьому світі. Справа в тому, що ці уряди дійсно є вакантними і невідкладно і терміново мають бути заповнені.

Ми насправді знаходимо професійних захисників традиційної Католицької віри і моралі, які голосно і безглуздо протестують проти наруги над авторитетом цими узурпаторами папами, єпископами і парафіяльними священиками, в той самий час без питань приймають претензії Павла 6, його двох наступників Іванів Павлів і їхніх підлеглих на авторитет для наруги над ним. Дуже мало захисників які б’ють сокирою під корінь щодо авторитету як такого, читаючи вірним Католицької Церкви Канонічне Право, особливо Канон 188.4.


І. Текст Канону 188.4

А. Переклад і латинський текст:

«Через мовчазне зречення, що приймається самим законом, всі уряди стають вакантними через самий факт і без декларації якщо клірик:…4. Публічно полишає Католицьку Віру».

(Ob tacitam renuntiationem ab ipso iure admissam quaelibet officia vacant ipso facto et sine ulla declaratione, si clericus: ...4 A fide catholica publice defecerit.)

В. Парафраз:

Будь хто, якщо він не сповідує Католицьку Віру, не може обіймати будь який уряд – тобто підпадає під важний позов авторитету Католицької Церкви. До відома вірних факт відмови послуху формально не вимагається. Не потрібен вирок суду або інша офіційна заява, ані формально висловлене зречення, яке було б прийняте певною владою. Відпадіння від Католицької Віри само по собі є складом зречення.

С. Пояснення термінів:

1. Через факт зречення.

Зречення є одним зі способів згаданих в Каноні 183 через який втрачаються церковні уряди, а саме: зречення, втрата, усунення, перенесення, закінчення терміну на який уряд був даний. Канон 184 дозволяє будь кому в здоровому розумі зрікатися церковного уряду, якщо існують деякі спеціальні заборони. Канон 186 вимагає щоб зречення було письмове або ще перед двома свідками; але додається мовчання. В Каноні 188, відмовитись в праві вимагається у восьми випадках які зображують несподівану очевидну нездатність виконувати обов’язки уряду. Наявність цих умов само по собі є зреченням.

2. Прийняття самим законом.

Ця фраза, відмова в праві, є вимогою Канону 187, що зречення може бути заявлене тому, хто має владу його прийняти, або тому, хто давав уряд і т.д.

3. Всі уряди.

Канон 155 стверджує що термін уряд (officium) є в законі, взятий в його строгому значенні: «позиція постійно встановлена божественним або церковним встановленням, надана згідно з регулюванням святих Канонів, і уділяє деяку як мінімум церковну владу, чи то уряду чи юрисдикції». Додається всім, звичайно, Папі, Ординарію (тобто місцевому єпископу чи його заміснику), або пароху в парафії.

4. Робиться вакантним.

Це те, що закону і Католицьких вірних стосується. Так чи інакше наданий уряд продовжує узурпуватись чи ні, він втрачає весь авторитет пов'язаний з ним.

5. Ipso facto.

Це є латинське «на підставі самого факту». Ці «факти» (випадки, обставини), як вони перераховані в Каноні 188, є стислі: 1) Чернеча професія; 2) занедбання прийняти уряд у призначений час; 3) прийняття і посідання деякого іншого уряду, який є несумісним з минулим урядом; 4) відпадіння від Католицької віри; 5) укладення «шлюбу», навіть в цивільному союзі; 6) вербування у військо, всупереч Канону 151; 7) Надання стороннім церковного вбрання; 8) залишення приписаного місця проживання.

Ми зауважуємо, що може бути важко класифікувати ці вісім випадків на загал який важливіший за інший, ніж очевидна несумісність призначенця в окремому уряді. Одні осуджують, але інші ні. Закон, таким чином, це не покарання, спрямоване на виправлення засудженого, але радше запобіжник, спрямований на очищення геть перешкод, так щоб уряди були обсаджені і духовні потреби вірних належно забезпечені.

6. Без будь якої декларації.

Ця фраза (sine ulla declaratione) означає без будь якого оголошення судді, суду, чи настоятеля – насправді без будь якого легального формулювання. Ця неформальність є виключенням, відносно Канонів 150 і 151.

Канон 150 робить неважним надання уряду, нелегально вакантного з причини зречення, залишення, усунення, перенесення, або закінчення терміну уряду. Канон 151 говорить що «уряд вакантний на підставі закону, але нелегально обсаджений утримується кимось, може бути присуджений, з дотриманням того, що згідно зі священними Канонами, таке утримання уряду може бути належно задекларовано нелегальним, і згадування такої декларації може бути зроблено в листі того хто присуджує». В каноні 188 поміж восьми випадків зазначених в ньому, такої декларації не вимагається; і навіть без неї уряд є легально вакантним «через мовчазне зречення». Не повинна формальність перешкоджати даруванню уряду новому призначенцю, або дозволяти колишньому призначенцю практикувати авторитет уряду.

Ми також зауважуємо, що фраза «без будь якої декларації» робить застарілою процедуру, звичайну в часах Св. Августина і Св. Фоми Аквінського (Сума Теології 3, питання 82, відповідь 9), на підставі чого як мінімум вимагався декларативний вирок, навіть у випадку само засудженого єретика, і під анафемою Св. Павла і Св. Івана. Церква більше не чинить цього, очікуючи декларації утриманцям юрисдикції єретичним Папам, Кардиналам, місцевим Єпископам, або парохам. (Дивись мою статтю щодо анафеми).

7. Якщо клірик…

Порівняймо. Канон 118: «Тільки клірики можуть здобути владу чи то сану, чи то церковної юрисдикції, церковні вигоди і пенсію». Канон 188 стосується тільки кліриків, тому що тільки вони можуть мати уряд в Церкві. Миряни регулюються цим самим Каноном 188.5 повинні відмовляти згоду і послух клірикам, які незаконно утримують уряд; наприклад Павлові 6 і його Кардиналам, Єпископам і священикам після того як останні мовчазно зрезигнували від Католицької Віри через публічне сповідування єретичних вчень названих нижче.

Ми також зауважуємо відсутність визначення якогось особливого виду кліриків (перекладається «будь який клірик» чи «саме такий клірик»). Однак, є визначаюча фраза в контексті, пропонована через підмет вироку, quaelibet official (будь який уряд): якщо клірик посідає будь який уряд, від Петрової Кафедри аж до останнього сільського пароха.

8. Публічне полишення Католицької Віри.

Визначення публічності потребує чогось більшого ніж тільки підозри, більше ніж такого приватного знання яким може керуватись настоятель у звільненні підозрюваного з уряду, наприклад в Каноні 192.3. Мовчазна, ipso facto резиґнація повинна бути ясною із загально відомих фактів, фактів публічно відомих, матерії про яку розповідають (пишуть), або з інших фактів на загал знаних.

Католицька Віра підсумована для мирян в катехізисі та інших релігійних книжках які видані за дозволом і підписом Католицького Єпископа і датовані 1958 роком або раніше. Сталось так, що після смерті Папи Пія 12 у 1958, висипали помилкові вчення і підозрілі пропозиції почали друкуватись з дозволу чи то анонімів, чи то підписувались єпископами, які зреклись Католицької віри. Порівняння з раніш виданими книжками ясно показує, що Павло 6 і його підлеглі та наступники є самозванцями; бо вони публічно заперечують артикули Віри – і тому мовчазно зреклись уряду – коли вони заборонили Месу встановлену Христом (дивись наше есе щодо Novus Ordo), або навчали що не Католицькі релігії є «засобами спасіння» (дивись Декрет про Екуменізм «2 Ватиканського собору»), або що спільне поклоніння з не Католиками є добрим і дозволеним.


II. Наслідки Канону 188.4

Католицька Церква дає голос при виборі Папи тільки через її власних Кардиналів, «Кардиналів Святої Римської Церкви (Пій 12, Vacantis Apostolicae Sedis, 8 грудня 1945, пар. 32). Але учасники Конклаву 1978 всі як один, на підставі Канону 188.4 втратили всі уряди, тобто були не «Кардиналами Святої Римської Церкви», і таким чином не могли і не обрали Папу.

Узурпатори, які від імені Христом даного авторитету, атакують Христові доктрини, Христову Месу, Христові Таїнства, і Христову Церкву, на підставі Канону 188.4 позбавлені їхньої головної зброї, позбавлені авторитету на який вони претендують, поставлені поміж різнобарвного натовпу єретиків, і заборонені разом з Арієм, Лютером, Кальвіном і усіма їхніми прибічниками під Богом інспіроване визначення Святих Апостолів Павла та Івана : «Єретика чоловіка…цурайся» (До Тита 3:10-11). Хоча б то був сам Апостол, чи Ангел з Небес, «нехай буде анафема!» (До Галатів 1:6-8). «Того до хати не приймайте і не вітайте. Бо хто його вітає, той бере участь у його лихих вчинках» (2 Івана 10-11). Тож, таким чином, не кажімо «Папа» чи «Папа Іван Павло», ніби ми відновлюємо його претензію на авторитет і дозволяємо йому вживати його на зле; кажімо радше «анти-Папа» або «анти-Папа Іван Павло», як звичайна справедливість вимагає. Ми не повинні жалітись що ніби є зло «всередині Церкви» або що триває «самознищення Церкви»; радше ми повинні вказати, що це зло є всередині антицеркви «2 Ватиканського собору», котра є некатолицькою і існує заради єдиної мети – знищення Святої Католицької Церкви.

Ми не маємо бути обдуреними тим, що ніби щось стало кращим, що ніби є якісь реформи, які не містять ясного відкинення раніше проголошених єретичних вчень і зречення церкви «2 Ватиканського собору», її фальшивого авторитету і всіх діянь. Іван Павло 2 задекларував його намір вживати стратегії нав’язування декретів «2 Ватиканського собору» водночас претендуючи на те, що це є те саме, що зберігати депозит Віри. (Послання 17 жовтня 1978, опубліковане у The Wanderer, 26 жовтня 1978, с. 5).

Пам’ятаймо, що брехун мало надії має щоб йому повірили, хіба що спочатку говорить трохи правди, достатньої для встановлення репутації правдомовця. Таким чином хитрий єретик встановлює репутацію побожного і православного, проголошуючи голосно і часто Христові доктрини, щоб ними більш ефективно відкидати інші. Пам’ятаймо, в матерії віри і моралі, каже Св. Апостол Яків (2:10): «Хто весь закон дотримає, а прогрішиться лише в одному – стає у всьому винуватий». Коли єретик по справжньому кається, він відкидає всі свої заблудження, і всіх його співучасників; він приймає всім серцем всю науку і всю дисципліну Католицької Церкви, як Католики роблять, просто тому що це на авторитеті Бога стоїть, Який нікого не обманює і не обманюється. Поки цього не сталось, «єретика цурайся».

Але, якщо ми не маємо Папи у Ватикані, єпископів в їхніх кафедрах, парохів в їхніх парафіях, де тоді Католицька Церква? Хіба Христос не дотримав своєї обіцянки бути з нею по всі дні? Він насправді дотримав, і Його Церква продовжує роботу, яка є Його роботою у цей час вакансій урядів, як вона це робить завжди між смертю одного Папи і вибором його наступника; смертю посідача уряду і призначенням нового призначенця.

Всі вірні, клірики й миряни продовжують тримати послух директивам їхніх спочилих пастирів настільки наскільки можливо, або ще де це є неможливо. Канон 20: «Щодо даної матерії, тут немає виразного забезпечення закону, генерального чи партикулярного, устав береться, окрім накладання кар, згідно з законом що накладається в подібних матеріях, згідно з головними принципами закону, згідно зі справедливістю притаманною Канонічному Праву: згідно з мовою і практикою Римської Курії; згідно із загальною і постійною точкою зору докторів».

Таким чином, в даний момент, хоча вакантні уряди робляться мертвими буквою будь якого Канону, включаючи акцію Папи, Ординарів, або пароха, тим не менш, вірні священики виконують Христове доручення навчати всі народи Його доктринам і уділяти Таїнства Ним встановлені. Миряни в гармонії з цими мужами належно шанують характер священиків, даний їм в Таїнстві Священства, вдячно і лояльно підтримуючи їх по заслугах за їхню роботу. Надзвичайна юрисдикція дається таким священикам прямо від Церкви, в якості її власного принципу: Salus animarum suprema lex – Спасіння душ, це найвищий закон.

Де ж тоді є Церква? Тут, в цих священиках і в цих спільнотах мирян є правдива Церква.

В.Ф. Драйден

Переклав о. Керлі

Категорія: Статті Єпископа Данієла Долана | Додав: (27.02.2011)
Переглядів: 1745