31.10.2020
Головна » Статті » Статті Єпископа N

Опініонізм

Єпископ N

Чи є питання Папи лише «Тільки думкою»?

Вакансія Апостольського Престолу, не-папство Бенедикта XVI, Івана Павла II, Івана Павла I, Павла VI і навіть Івана XXIII, є питанням яке розділює традиціоналістів, можливо, більше ніж якесь інше вже сорок років.

Ті які пішли шляхом спротиву реформам 2 Ватикану, більшість, є седепленістами, тобто вони кажуть що Бенедикт XVI є дійсний Римський Понтифік. Зазвичай вони є під проводом Братства Св. Пія X. Інші, меншість, але незначна, є седевакантистами, вони кажуть що ані Іван Павло 2 не є дійсним Римським Понтифіком, ані його 2 Ватиканські попередники.

Ці різні теологічні позиції спричинили по всьому світі боротьбу між тими, хто противиться 2 Ватикану. Кожна зі сторін заявляє, що тільки їхнє бачення є єдино вірним, і насправді є необхідним щоби зберігати Католицьку позицію. Кожна сторона звинувачує іншу в схизмі.

Восени 1979 Архієпископ Лефебр видав декларацію в якій заявив, що не потерпить в Братстві Св. Пія X тих, хто відмовляється згадувати Івана Павла II в каноні Меси. Він звільнив кілька священиків в Європі за відмову зберігати цей диктат. Навесні 1980 він прибув до Америки з тією самою ціллю: звільнити тих, хто не згадує Івана Павла II в каноні.

В ході перемовин з американськими священиками Архієпископ Лефебр прийшов до певного компромісу. Він не буде викидати священиків з Братства Св. Пія X, якщо вони погодяться тримати свій седевакантизм при собі. Вони можуть не згадувати Івана Павла II в каноні, доки не робитимуть публічних заяв на цю тему. Опініонізм був народжений. Архієпископ сформулював фундаментальний догмат опініонізму: «Я не кажу що папа не є папа, але я не кажу що хтось не може казати, що папа не є папа».

Метою цієї статті є проекзаменувати опініонізм і видати судження, чи легітимно мати таку позицію. Чи може бути ідентичність Римського Понтифіка матерією погляду?

І. Що таке думка (погляд)?

Думка це ідея або доктрина, якої ви тримаєтесь як можливо вірної. Водночас ви побоюєтесь що інша доктрина також може бути вірною. Розум визначає триматись однієї ідеї і відкидає противну, але не повністю. Одне не приймається абсолютно як правда і противне не відкидається абсолютно як фальш. Таке часто трапляється в медичних діагнозах.

Навіть лікарі вищої кваліфікації часто мають тільки думку щодо діагнозу, який вони ставлять. Вони не здатні мати абсолютну впевненість через брак достатніх доказів які продукують таку впевненість. Тому вони думають чи припускають що їхній пацієнт має певне захворювання, але можуть не дуже здивуватись коли через деякий час знайдуть щось інше.

ІІ. Що таке теологічна думка?

Теологічна думка є доктриною, якої хтось тримається відносно теологічної матерії, побоюючись що опозиційна доктрина може бути правдивою. Ця доктрина не є такою, що визначена Церквою. Це стосується матерії яка є «вільною», тобто де немає обов’язку в частині декларації Церкви зберігати одне чи інше.

Багато хто, між іншим, плутає теологічну думку з теологічним висновком.

Теологічний висновок, який в латинській є sententia theologica, є підтвердженням теологічної доктрини яка випливає з принципів які походять з одкровення і здорового розуму.
Проблема в тому, що sententia з латинської часто перекладається на англійську як opinion. Але є дуже багато теологічних висновків які є абсолютно чіткими, які в латинській можуть називатись sententia, але не є думками в англійському значенні цього терміна. Наприклад, це чіткий теологічний висновок що Бог дає всім людям достатньо благодаті для спасіння їхніх душ. Цей факт не є прямо об’явленим, не є задекларованим Церквою, але він визначається всіма теологами, як абсолютно чіткий. Це не може бути терміновано як «теологічна думка».

Моральна Теологія, тим не менш, повна теологічних думок в правдивому сенсі цього терміну. Моральні принципи в собі є чіткими і в багатьох випадках є de fide, але тим не менш часто є важкі до застосування. Як наслідок постають різні школи поглядів щодо різних тем. Типово це називається вірогідні погляди, позиції які є вірогідно правдиві, але не абсолютно і чітко правдиві.

Інколи Моральна Теологія не дозволяє нам робити більше ніж вірогідно припустиме. Людські акти є такими заплутаними в їхніх обставинах, що часто хтось не може дійти повної визначеності; ви приходите до теологічної думки з чітким страхом, що противний погляд може бути правдивим. З цієї причини думка може різнитись від священика до священика щодо застосування окремого морального принципу. Тут немає диспуту щодо самого принципу, але може бути диспут щодо його застосування.

Тим не менш, є помилкою казати: через те що деяка доктрина не визначена або не викладалась Церквою, таким чином її належить віднести до категорії теологічної думки.

Теологія є наукою і, справедливо, як інші науки видає висновки на підставі її найвищих принципів. Теологія бере свої найвищі принципи з самого Одкровення, істин які Бог до нас говорить, як вони знаходяться у Святому Письмі і Традиції, і пропонуються нам для віри через Католицьку Церкву. З цих істин які ми маємо через віру, богослови виносять висновки які хоча не проголошені Богом, тим не менш випливають чітко і розсудливо з істин відкритих Богом.

Є деякі такі чіткі і авторитетні теологічні висновки, що якщо ви їх відкидаєте, логічно ви зобов’язані відкинути Віру як таку. Але поки що Церква ніколи не визначала їх, навіть не навчала через звичайний магістеріум. Вони є теологічними висновками, але вони близько прив’язані до Одкровення.

Але багато хто, помилки «теологічної думки» пристосовує до проблеми папства Ратзінгера. Вони говорять: «Через те що Церква не декларувала його не-папою, є легітимною теологічна думка визнавати його папою або ні, кому що до вподоби. Жодна позиція не є образливою для Віри».

Це твердження повне помилок.

ПЕРША помилка є така, що це твердження ставить ідентичність Римського Понтифіка, наприклад, є Ратзінгер Вікарієм Христа чи ні, до категорії «теологічної думки». ДРУГА помилка є така, що це зводить питання ідентичності Римського Понтифіка до звичайного теологічного погляду, як ніби це була дискусія між теологами скільки Ангелів може бути на кінчику голки. ТРЕТЯ помилка є така, що це змішує теологічний висновок і теологічну думку. ЧЕТВЕРТА помилка є така, що будь хто є вільний визнавати Ратзінгера папою чи ні тільки тому, що Церква про це нічого не сказала. П’ЯТА помилка є така, що будь яка позиція не ображає Віру.

Я буду детально досліджувати кожну помилку.

ІІІ. П’ять помилок опініонізму.

ПОМИЛКА 1: опініонізм ставить ідентичність Римського Понтифіка, наприклад, є Ратзінгер Вікарієм Христа чи ні, до категорії «теологічної думки».

Сам термін «думка» показує що це не чітко визначено, чи є він папою чи ні. Не можливо мати позицію якщо бракує визначеності щодо суб’єкту.

Ті що кажуть що він є папа, показують абсолютно чіткі знаки: (1) легальний вибір, що був загально прийнятий; (2) прийняття самим Ратзінгером цього вибору; (3) функціонування Ратзінгера як папи; (4) загальне прийняття Ратзінгера як легітимного папи.

Жодна з цих речей не є неясною. Якщо хтось надає ці аргументи як доказ його папства, де тоді тут хоч якийсь сумнів?

Ті що аргументують проти його папства вживають аргументів які є самі по собі ясні і незаперечні: (1) він популяризує для Католицької Церкви фальшиві доктрини, фальшиве моральне вчення, і злі дисципліни; (2) він виголошує єретичні речі і діє як єретик, навіть як апостат в багатьох і багатьох випадках; (3) він призначає єретиків і/або апостатів у Римську Курію і на єпископські кафедри, надаючи їм владу, і перебуває у причасті з ними.

Жоден з цих фактів не підлягає дискусії або сумніву. Вони є достатні, особливо (1) щоб попередити його щодо зловживань папством.

Тому, якщо ви маєте думку що він Є папою з наведених причин, як ви можете говорити що це є легітимна позиція казати що він не є папою? Якщо ви кажете що він НЕ Є папою з наведених причин, як ви можете казати, що це є легітимна позиція стверджувати що він є папою? Де є сумнів? Де, адже в цих аргументах жодного страху що опозиційна сторона може бути правою?

Теологічний рушійний поштовх і моральне оправдання традиційного руху є такі що 2 Ватиканський собор і його реформи є фальшиві і злі, бо вони є субстанціональним викривленням Католицтва. Для чого ми встановлюємо апостолат проти цього Ратзінгера і місцевих Novus Ordo єпископів, як тільки через доктрини, обряди і дисципліни 2 Ватикану і його реформи які є проти віри і моралі? Якщо вони не проти віри і моралі, тоді для чого ми маємо традиційний рух? Для чого ми робимо це? Яке оправдання ми маємо роблячи це, в очах Бога?

Якщо ясно що 2 Ватиканський собор і його реформи є проти віри і моралі, тоді ясно що вони не були проголошені Церквою. Якщо напроти, ясно, що вони були проголошені Церквою, тоді ясно що ті хто їх проголошує, не представляють Католицьку Церкву. Тоді ясно що Ратзінгер не є папа.

Той висновок, що Ратзінгер є папа, тягне необхідні висновки: що доктрини, дисципліни і обряди, які він універсально проголосив є Католицькі і не є грішні. Якщо Ратзінгер є папа, тоді через без-дефектність і непомильність Церкви, релігія яку він дозволяє і проголошує, є Католицькою Вірою. Кожен може її практикувати в добрій совісті; насправді кожен зобов’язаний.

З іншої сторони, висновок, що доктрини, дисципліни і обряди 2 Ватикану є фальшиві і злі, і проти Віри, релігії і доброї моралі, тягне такі необхідні висновки: що персона чи персони які проголошували їх, не мають авторитета Христа. Непомильність і без-дефектність Церкви, яка походить від урочисто обіцяної допомоги Христа, не може привести до злих речей. Кожен зобов’язаний зробити висновок, що Ратзінгер не є папа, якщо робить ці правильні висновки щодо 2 Ватикану.

Таким чином, за логікою, теологічне твердження: «Я приймаю Ратзінгера як папу, але я відкидаю 2 Ватиканський собор з його доктринами» - неможливе. Подібно, неможливо йти іншим шляхом, кажучи: «Я відкидаю 2 Ватикан і його реформи, але я приймаю Ратзінгера як папу».

Іншими словами, папство Ратзінгера необхідно означає, що релігія яку він проголошує є Католицькою, і з іншої сторони, не-Католицтво 2 Ватикану і його реформ необхідно означає, що Ратзінгер не може бути папою.

Братство Св. Пія X є винним через першу помилку, приймаючи Ратзінгера, але відкидаючи його релігію. Вони зводять гору виклику проти нього, встановлюючи по всьому світі паралельний апостолат, в якому вони намагаються переманювати душі від нього і його ієрархії.

Опініоніст є винний через другу помилку. Він відкидає 2 Ватикан і його реформи, але припускає прийняття Ратзінгера; це є теологічним крихким склом. Це безглуздя.

Якщо ви підкреслюєте спротив 2 Ватикану і його реформам, ви не можете казати, що легітимною думкою є те, що Ратзінгер є папа. Так казати, означає мати на увазі , що ви не визначились, що 2 Ватикан і його реформи є насправді проти віри і моралі. Бути опініоністом щодо Ратзінгера, означає бути опініоністом (і значить мати сумнів) щодо цілого базису спротиву 2 Ватикану.

Якщо можливо, що Ратзінгер є папа, тоді можливо, що 2 Ватикан, нова меса, нові таїнства, нове канонічне право, і екуменізм є Католицькі. Якщо можливо, що Ратзінгер папа, тоді можливо що всі ми помиляємось щодо 2 Ватикану.

ПОМИЛКА 2: Опініонізм зводить питання ідентичності Римського Понтифіка до звичайного теологічного погляду, як ніби це була дискусія між теологами скільки Ангелів може бути на кінчику голки.

Це так, ніби питання ідентичності Римського Понтифіка не має догматичного чи морального ефекту.

Ідентичність Римського Понтифіка має дуже багато догматичних і моральних ефектів. На першому місці, наша віра залежить від його вчення. Ми повинні погоджуватися з вченням Церкви. Але авторитет цього вчення походить від єдиного джерела, авторитету Святого Петра. Без цього авторитету немає зобов’язуючої доктрини; нема місця авторитету, урочистому чи звичайному.

Більше того, наше спасіння залежить від нашої підлеглості Римському Понтифіку. Ми йдемо до пекла, якщо ми не віддаємо йому послуху в серйозній матерії, або гірше, якщо ми не підкоряємось йому.

Як може бути хтось таким богохульником щодо ідентичності Римського Понтифіка, щоб казати, ніби немає різниці, зокрема, що ви думаєте про нього? Це ніби Римський Понтифік був би просто якоюсь декорацією в Католицькій Церкві, чимось без чого Церква може навіть обійтись, чисто випадковим приладдям, непотребом. Це так, ніби ви впровадили вашу власну версію Римського Католицтва без Римського Понтифіка.

Опініоністи багато говорять, що питання папства Ратзінгера не повинно розділяти нас. Вони кажуть що всі традиціоналісти мають бути кожний сам по собі, без різниці хто що думає про нього.

Таке відношення, між іншим, не Католицьке. Ідентичність і єдність Римо Католицької Церкви має на увазі суттєве пов’язання з Римським Понтифіком, і його ідентичність не може бути просто матерією «погляду». Так само наше спасіння – питання небо чи пекло – пов’язане з Римським Понтифіком, і бути опініоністом щодо його ідентичності рівнозначне тому щоб бути індиферентним щодо того, що Церква є правильною Церквою.

ПОМИЛКА 3: опініонізм змішує теологічний висновок і теологічну думку.

Теологічний висновок, знов таки, є абсолютно чітким і ясним, і часом навіть прив’язаний до правд Віри настільки, що заперечуючи його, ви можете заперечити Віру також.

Теологічна думка, навпаки, є позицією, яка має недоліки і недостатність доказів на свою користь, так що ви можете не дивуватись, якщо знайдете протилежну позицію вірною.

Як я сказав вище, аргументи за чи проти папства Ратзінгера стоять на впевненості. Жодна сторона не відмовляється від пропонованих фактів на користь своїх висновків.

Звідси витікає, що кожна сторона зобов’язана надати, логічно, не «думку», але чіткий теологічний висновок. Це є правда тому що висновок буде настільки міцним, наскільки міцні його принципи. Якщо немає сумніву у принципах, тоді немає сумніву у висновках, якщо, звичайно, логічний процес без вад.

Тому, якщо просто достатньо для чоловіка бути дійсним папою щоб його було належно обрано, щоб він прийняв вибір, щоб він діяв як папа, і щоб він був універсально прийнятий як папа тими, кого зазвичай у світі називають Католиками, тоді це ясно що Ратзінгер є дійсний Римський Понтифік. Для всіх ці речі є правдиві і завірені.

З іншої сторони, якщо це достатньо для чоловіка бути фальшивим папою, треба щоб він мав намір проголошувати фальшиві доктрини і злі принципи, всупереч тому як він ззовні виглядає чи які елементи папства він може мати, тоді це ясно що Ратзінгер є фальшивий папа, тому що його намір проголошувати і накидати модернізм є скандально разючий.

ПОМИЛКА 4: є така, що будь хто є вільний визнавати Ратзінгера папою чи ні - тільки тому, що Церква про це нічого не сказала.

Причини для папства чи не папства Ратзінгера є найперше теологічні а не просто легальні. Інакше кажучи, якщо Ратзінгер не папа, то це не тому що Церква оголосила що він не папа.

Радше правдою є протилежне: Церква може оголосити те що він не папа, тому що він реально насправді не папа. Декларація Церкви в такому випадку тільки дає легальну впевненість, що такий факт існує. Але Церква може ніколи не декларувати щось як легально ясне, якщо знані факти були реальними і насправді ясними.

Церква, наприклад, декларує недійсність подружжя. Тут не декларація спричинює недійсність; тут недійсність спричинює декларацію.

Декларація тільки робить легальним факт вже реально існуючого факту недійсності. Недійсність не може мати легального ефекту, доки вона не проголошена, але недійсність вже існує ще до проголошення декларації. Ще задовго до проголошення декларації недійсності, мужчина і жінка не є чоловіком і дружиною. Вони зобов’язані до морального ефекту їхнього не-подружжя як тільки вони усвідомили його недійсність; бо легальне проголошення декларації може прийти роками пізніше.

Тому ми зобов’язані до ясного теологічного висновку не папства Ратзінгера базованого на чітких існуючих доказах, і це задовго до дещо пізнішої декларації про його не папство. Пара, усвідомлюючи недійсність їхнього подружжя, не може діяти як чоловік і дружина, вибачаючись: «Ох добре, доки немає декларації про недійсність, ми можемо робити що захочемо!»

Тому ми, що діємо з посиланням, що 2 Ватикан і його реформи є проти віри і моралі, не можемо погоджуватись на папство Ратзінгера, вибачаючись: «Ох добре, доки немає декларації, ми можемо думати, що ми хочемо!»

Більш того, я можу додати тим, що аргументують що він є папа, вони не можуть правильно посилатись на те що Церква не зробила декларації про це, або що це є матерія теологічної думки, як ніби тут є щось сумнівне.

Якщо мотиви для прийняття його як папи є такі, що я навів вище, тобто його обрання і загальне прийняття народом, тоді як тут можна бути у якомусь сумніві?

З іншої сторони, як ви можете заявляти що це є легітимно казати що він не є папою, як опініоністи кажуть, якщо ви не довіряєте принципам седевакантизму? Але принципи седевакантизму аргументовані на впевненості що він не є папа, і не просто з припущенням. Іншими словами, або ви відкидаєте принципи седевакантизму, або ви мусите сказати що ці принципи є правдиві.

ПОМИЛКА 5: є така, що будь яка позиція не ображає Віру.

Неправда. Це є образою для Віри заявляти що той чоловік є папа, Вікарій Христа на землі, і в той самий час проводити всесвітній апостолат проти нього. Це є образою для Віри казати що доктрини, дисципліни і літургічні обряди які впроваджені Римським Понтифіком є неправильними, єретичними, фальшивими, злими і/або грішними.

Але таку позицію тримають седепленісти традиціоналісти з Братства Св. Пія X. Гірше, це позиція седевакантистів опініоністів, які кажуть що Ратзінгер не папа, але водночас говорять що позиція седепленістів не є образою для Віри.

Так само є образливо для Віри пов’язувати з авторитетом Христа проголошення фальшивих доктрин і злих дисциплін. Це образливо для Віри пов’язувати з Римо Католицькою Церквою всесвітнє вірування у 2 Ватикан і дотримування його «реформ».

З іншої сторони, якщо Ратзінгер насправді є папа, тоді це образливо для Віри мати думку що він не папа, і/або думати що його доктрини і дисципліни є противні віри і моралі.

Тому, переконаний седепленіст не може в добрій совісті поважати седевакантистську теологічну позицію, як протилежну, без образи Віри. Подібно, переконаний седевакантист не може в добрій совісті тримати седепленістську позицію, як протилежну, без образи Віри.

Ідентифікувати дефектність 2 Ватикану і його реформ з авторитетом Церкви, як седепленісти роблять, значить повністю руйнувати цілу природу Церкви, яка є Божественною інституцією, яка втішається вічною допомогою Христа через Святий Дух. Якщо Церква може робити такі помилки як 2 Ватикан з його наслідками, такі помилки, що ми повинні їх долати з настійливим спротивом щоб спасати наші душі, тоді де є допомога Христа? Седевакантист вирішує цю проблему кажучи: «Ці реформи прийшли не через авторитет Церкви». Але седепленіст не відповідає без посилання на приватну інтерпретацію і приватне відкинення 2 Ватикану і його реформ. Це протестантська позиція.

Седевакантист не може триматись седепленістьскої позиції як крихкої теологічної думки, так як ніби це має деяку припустиму вигоду. Якщо хтось є чесний седевакантист, і він переконаний в цьому, він повинен трактувати седепленіста як когось, хто має абсолютно протилежну позицію.

ІV. Заперечення

ЗАПЕРЕЧЕННЯ: А що, якщо ви у сумніві щодо папства Ратзінгера?

Я відповідаю по перше кажучи, що сумнів існує тільки в розумі, і ніколи в реальному світі. В реальності Ратзінгер або папа, або ні.

Чи можемо ми морально залишатись у сумніві?

Ні. Як я пояснив вище, ідентичність Римського Понтифіка встановлює суттєву ідентичність Римо Католицької Церкви, і це є базисом єдності. Оскільки ми маємо обов’язок сповідувати правдиву віру, і належати до правдивої Церкви, і не залишатись індиферентними, то ми маємо обов’язок вирішити сумнів щодо ідентичності правдивого Римського Понтифіка. Залишатись в сумніві щодо нього, значить залишатись в сумніві щодо всієї ідентичності Церкви. Більше того, ми маємо обов’язок виявляти йому послух, щоб не впасти в гріх. Таким чином, ми не можемо бути задоволені сумнівом щодо його ідентичності.

Моральна Теологія вимагає від нас вирішити сумнів через ретельне дослідження. В більшості випадків таке дослідження вилікує сумнів щодо Ратзінгера на користь седевакантизму. Якщо хтось перебуває у сумніві щодо нього, це тому, що він вже був притягнутий через жахіття 2 Ватикану підняти питання правовірності тих, хто зробив його. Через дослідження легко відкривається, що наші підозри є більше ніж підтверджені, і сумнів швидко здається на користь впевненості.

Якщо, з деяких причин, ми не можемо провести дослідження доказів проти Ратзінгера, тоді від нас вимагається вирішити сумнів через звернення до принципів, тобто чітких генеральних принципів моралі і закону, які дають нам впевненість там де ми самі не можемо позбутися сумніву. Моральна Теологія може повернути сумнів у папстві Ратзінгера, приглядаючись до факту яким він втішається, як мінімум зовнішньо дійсним вибором і загальним визнанням того, що загально відоме як Католицька Церква.

Тому, седевакантист може бути тільки седевакантистом, якщо йому зрозуміло що Ратзінгер не папа, оскільки невирішений сумнів може поставити його у табір седепленистів.

З цього виходить що седевакантист не може погодитись з позицією седепленіста, як протилежною теологічною думкою, так ніби питання було сумнівним.

V. Лицемірство Братства Св. Пія X

Виходячи з того, що мені казали через різні можливі контакти в середині Братства Св. Пія X і поза ним, вони залишають їхнім священикам , яким гидко поминати ім’я Ратзінгера в каноні, можливість бути прихованими седевакантистами, але публічними седепленістами. При вівтарі вони перескакують через ім’я цього модерніста в тиші канону.

Поки що, водночас SSPX показує публічну прихильність до його папства через зовнішні знаки. В їхніх часописах вони трактують седевакантистів як схизматиків; і поки що вони дозволяють седевакантистьким священикам перебувати в їхніх рядах і діяти як священикам в доброму статусі.

Таке рішення дозволило цьому Братству уникнути куль іншого великого розділення в їхніх рядах. Вони не визнають публічно що вони мають седевакантистів в їхніх священицьких рядах. Їхня публічна позиція така, що седевкакнтизм є схизмою. Як на мене такий рівень є нечесний.

Але нехай ваше слово буде так, так: ні, ні: а те що більше і понад це - є від лукавого (Матій 5:37)

VI. Підсумок і Висновок

Опініонізм має коріння в байдужості до Римського Понтифіка.

Опініоністи хочуть жити у світі традиційної Меси і таїнств без жодної поваги до Римського Понтифіка. Для них немає різниці на приватному рівні, чи є Ратзінгер папою чи ні. Вони присутні на Месі будь якого священика, аби він служив традиційну Месу, без гадки щодо його відношення до Римського Понтифіка.

Таке ставлення є дуже небезпечне. Воно видаляє Римського Понтифіка з Католицтва, і понижує нашу відданість традиційної Вірі до форми протестантських виборів і призначення.

Вже були часи в історії Церкви, коли, щоб бути Католиком, ви повинні були бути седевакантистом. Я звернувся до кожного разу коли папа вмирає, перерва часом доходила до трьох років. Якщо Католик визнавав когось папою під час вакансії Римського Престолу, він ставав схизматиком. Подібно Католик ставав схизматиком, якщо він не визнавав насправді правлячого папу.

Тому в цій ситуації, одне з двох: ти седепленіст або ти схизматик; або ти седевакантист або ти схизматик. Одне виключає інше.

Але ці дві протилежні системи не можуть трактуватись як обидві «легітимні теологічні думки».

Переклав о. Керлі

Категорія: Статті Єпископа N | Додав: (18.03.2011)
Переглядів: 978