04.06.2020
Головна » Статті » Статті о. Антонія Чікади

Цитата Св. Белларміна

Цитата «спротиву» Св. Белларміна:
Інший міф серед традиціоналистів

о. Антоній Чікада

Починаючи з 1970-х незчисленна кількість письменників традиціоналістів, які відкидають вчення «2 Ватикану» і Нову Месу, але які опонують седевакантизму, виправдовують їхню власну позицію через безглузде посилання на наступну цитату Св. Роберта Белларміна:

«Так як це законно чинити спротив Понтифіку, який атакує тіло, також це є законо противитись йому, коли він атакує душу або руйнує цивільний устрій, або більш цього намагається зруйнувати Церкву. Я кажу, що це є законно чинити йому спротив через невиконання його наказів і через перешкоджання виконання його волі. Тим не менш, це незаконно судити його, карати його, або зміщати його, тому що ці акти належать тільки старшим.» (De Romano Pontifice, II.29.)

Цей пасаж, постійно нам казали, підтримує ідею, що традиційний рух може «противитись» фальшивим доктринам, злим законам і святотатським культам, які Павло VI і його наступники встановили, але як раніше продовжувати «визнавати» їх як правдивих Вікаріїв Христа. (Ця дивна ідея також приписується іншим теологам, таким як Каетан).

Цей самий пасаж – також нам казали – вистрілює в спину принципу седевакантизму (що єретичний папа автоматично втрачає його уряд) тому що седевакантисти «судять» і «зміщують» папу.

Такі висновки, навпаки, є просто іншим прикладом як низькі інтелектуальні стандарти в традиціоналістській полеміці породжують міфи, які швидко обростають аурою щойно відкритої істини.

Кожний, хто дійсно проконсультується з оригінальних джерел і хто розуміє достатньо фундаментальних відмінностей в канонічному праві, приходить до цілком інших висновків що ж насправді популярний «резистентний» пасаж означає, а саме:

(1) Беллармін говорить про морально злого папу, який дає морально злі команди – не про такого, як папи «2 Ватикану», які навчають доктринальним помилкам або накладають злі закони.

(2) Контекстом його заяви є дебати про помилки Галліканизму, а не випадок єретичного папи.

(3) Беллармін виправдовує «спротив» королів і прелатів, але не окремих Католиків.

(4) Беллармін у наступній частині його праці (30) навчає, що єретичний папа автоматично втрачає свою владу.

Словом, цей пасаж не може накладатись на сучасну кризу, або наводитись проти седевакантизму.

Короткий коментар на кожний з цих чотирьох пунктів є в праві (order).

1) Злі команди, не закони. Традиціоналісти насправді «противляться» фальшивим доктринам (напр.. екуменізм) і злим законам (напр.. Нова Меса) що проголошені папами «2 Ватикану».

Але у відомій цитаті Беллармін адресує ширше інший випадок: він був запитаний щодо папи, який несправедливо когось атакує, турбуючи публічний лад, або «пробує вбити душі своїм злим прикладом». (animas malo suo exemplo nitatur occidere.) В його відповіді він каже: «це є законно противитись йому через невиконання того, що він наказує». (…licet, inquam, ei resistere, non faciendo quod jubet.)

Ця мова описує папу який дає поганий приклад або злу команду, ніж – як є в випадку з Павлом VI чи його наслідників – папу який навчає доктринальним помилкам або накладає злі закони. Це ясно з 27 розділу De Comparatione Auctoritatis Papae et Concilii Кардинала Каетана, якого Беллармін потім одразу цитує на підтримку своєї позиції.

По перше, в назві його 27 розділу Каетан говорить що він обговорює різновид папського вчинку «іншого ніж єресь». (ex alio crimine quam haeresis.) Єресь, каже він, повністю змінює статус папи як Християнина (mutavit christianitatis statum). Це є «більший злочин» (majus crimen). Інші є «меншими злочинами» (criminibus minoribus) які не «еквівалентні цьому» (cetera non sunt paria), [ed. Rome: Angelicum 1936] 409).

Ні Беллармін ані Каетан, таким чином, не радять «противитись» доктринальним помилкам папи водночас продовжуючи визнавати його правдивим папою.

По друге, через De Comparatione Каетан надає специфічні приклади папської злої діяльності що виправдовує спротив у цій частині предмету: «підтримання грішних, пригноблення добрих, поведінка як тирана, заохочення до вад, святотатства, грошолюбства і т.д.» (356), «якщо він пригнічує Церкву, якщо він вбиває душі (злим прикладом)» (357), «тринькає (Церковні) кошти» (359), «якщо він відкрито діє проти загального добра милосердя відносно Церкви Войовничої» (360), є тираном, гнобителем, несправедливим агресором (411), «публічно руйнуючи Церкву», продаючи церковні надбання і торгуючи посадами (412).

Все це є злі команди (praecepta) – але злі команди, це не те саме що злі закони (leges). Команди є партикулярними і минаючими; закони є загальними і стабільними. (Для пояснення дивись R. Naz, "Précepte,” Dictionnaire de Droit Canonique, [Paris: Letouzey 1935-65] 7:116–17.)

Аргументи Белларміна і Каетана виправдовують тільки спротив злим папським командам (продаж пасторату в парафіях за більшу ціну, доречи). Це не підтримує точку зору що папа, в той час як зберігає авторитет від Ісуса Христа, може (наприклад) встановлювати святотатську протестантизовану месу для всієї Церкви, члени якої можуть тоді «противитись» йому, водночас продовжуючи визнавати його як правдивого папу.

2. Анти Галліканізм. Письменники традиціоналісти можуть додатково викривляти цю цитату, бо вони цитують її по за контекстом.

Це з’явилось в дискусії Белларміна в темі що повністю не стосується будь яких сучасних традиціоналістів: Протестантські і Галліканські аргументи що Церква і папа повинні підкорятись королю або загальному собору. Цей пасаж містить в собі тільки одну сентенцію в розділі, що охоплює половинки двох колонкової чверті сторінки друку присвяченого цій темі. (Дивись De Controversiis [Naples: Giuliano 1854] 1:413-18).

Особливо цей пасаж, взятий з відповіді Белларміна на наступний аргумент:

Аргумент 7. Будь якій персоні дозволено вбивати папу, якщо він є ним несправедливо атакований. Таким чином, навіть більше, це є дозволеним для королів чи собору зміщати папу, якщо він збурює державу, або якщо він намагається вбивати душі його злим прикладом» (op. cit. 1:417)

Це була позиція Галлікан, які ставили авторитет генерального собору вище того, що мав папа.

Це є абсурдом заявляти, що одна сентенція якось виправдовує вдовж і поперек «спротив» помилкам 2 Ватикану.

Абсурдність стає більш доказовою коли ви зауважуєте, що одразу після цієї сентенції Беллармін цитує De Comparatione Каетана – 184 сторінки, які були написані для того щоб відкинути помилки Галліканізму і Консіларизму.

3. Немає індивідуального «спротиву». В контексті, додатково, цитата Белларміна не виправдовує «спротив» папам окремими персонами – як виглядає, деякі традиціоналісти думають – але спротив королів або генеральних соборів.

Галліканська позиція є така, що Беллармін відмовлявся дотримуватись того, що це дозволено «для королів або собору» (licebit regibus vel concilio) зміщати пап. Нічого що до окремих священиків і мирян.

І знову значення є ясним з 27 розділу Каетана «Світьські принци і прелати Церкви (principes mundi et praelati Ecclesiae),» він каже, мають багато доступних шляхів для організації «спротиву чи перешкоджань щодо образи влади [resistentiam, impedimentumque abusus potestatis].” (412).

Тому це не можливо думати що Беллармін і Каетан адресували цю тему щодо окремих Католиків, які противились папі.

4. Беллармін і єретичний Папа. І на закінчення, в розділі який є наступним після відомої цитати (30), Беллармін виразно трактує це питання: «Чи може єретичний папа бути зміщеним». (An papa haereticus deponi possit.)

Беллармін відкидає питання різних теологів, включно з Каетаном, які дотримувались думки що єретичний папа повинен бути зміщеним. Він базує свої відповіді на наступних принципах:

Єретики є поза Церквою і позбавлені всієї юрисдикції ще до їхньої єкскомунікації і позбавлені всієї юрисдикції, і засуджені своїм власним судженням, як Св, Павло навчає.

Святий підсумок:

П’ята опінія таким чином є вірною. Папа який маніфестує єресі, автоматично (per se) припиняє бути папою і головою і просто він автоматично припиняє бути Християнином і членом Церкви. З якої причини він може бути засуджений і покараний Церквою? Це є вчення всіх святих Отців які навчають, що той хто проголошує єресі одразу втрачає юрисдикцію.

Вчення Белларміна тоді радше підтримує ніж відкидає принципи седевакантистської позиції: єретичний папа є само-зміщений.

* * * * *

Підсумовуючи: Заяви про те що відомий пасаж Белларміна виправдовує «спротив» правдивому папі та одночасно «заперечує седевакантизм», базуються на ігноруванні як тексту так і його контексту. Тому настав час для традиціоналістів припинити розповсюдження таких безглуздих мифів.

Правдивий папа не навчає доктринальним помилкам протягом десятиліть чи просуває святотатську месу – нема чого йому противитись.

(St. Gertrude the Great Newsletter, October 2004)

Переклав о. Керлі

Категорія: Статті о. Антонія Чікади | Додав: (10.03.2011)
Переглядів: 1292