17.10.2017
Головна » Статті » Статті о. Керлі

"Седевакантизм" - що це таке? (UKR)

Sedevacante_arms.jpg Ця стаття російскою мовою
Також інший матеріал

I. Виникнення. Визначення.
II. Історичні приклади.
III. Заперечення. Відповіді.
IV. Канонічність.
V. Догма Ватиканського Собору (1870)
VI. Останній період Вакантного Престолу (1958 - ....); Причини
VII. Висновок

I. Виникнення. Визначення

Седевакантизм є дуже давнім явищем, яке бере початок від смерті першого Папи, яким був Св. Апостол Петро.


Волею Божою щодо Церкви є щоб люди, заради яких Церква була заснована, брали безпосередню активну участь в місії Церкви. Місією Церкви є діло спасіння людини і для цього Бог подбав, щоб Його інституція мала відповідні можливості і була добре зорганізованою. Тому Він встановив чітко визначений ієрархічний устрій, завдяки якому може бути виконане завдання, яке полягає в освяченні людини через проповідь Слова Божого і звершення Святих Таїн, через які на людину сходить Божа ласка і дає людині сили виконувати Божі Заповіді.

Ісус Христос послав Апостолів не як хаотичний натовп, але як дисципліновану команду і навіть армію, в якій є абсолютно чітка субординація. Тому Він сказав "Як мене послав Отець, так Я посилаю вас" (Іван 20:21), даючи приклад ієрархічного устрою. Господь призначив Св. Петра видимим головою Своєї Церквиї, про що ми знаємо з Євангелії. (Матей 16:18-19; Іван 21:15-22). Навіть противники Католицької Церкви, які звинувачують Церкву в ніби війсковій диктатурі, утворюючи окремі паралельні церкви, вимагають такого ж, а часом навіть більшого послуху від членів їхніх церков.

Дисципліна в Церкві є необхідною і досягається через:
а) керівників, посідаючих уряд або владу (пастирі),
б) підлеглих, виконуючих вказівки пастирів (паства).


Символом чи атрибутом влади є престол або трон, в латинській мові Sedes(is). Звідси - Сідалище, сидіння. Св. Апостола Петра Господь призначив і зобов'язав посідати престол, звідки він мав керувати Церквою, що Св. Петро власне і робив. Цьому є достатньо прикладів з історії Нового Завіту, з яких одним з показових в контексті цієї теми є той, коли Св. Павло після свого навернення і трьох років самовипробування пішов безпосередньо до Св. Петра, видимого голови Церкви Христової (Гал. 1:16-18). Ще один красномовний приклад верховного урядування Св. Петра є в Діяннях Апостолів 5:1-11.

Коли Нерон вбив Св. Петра, розіп'явши його стрімголов у 68 році, уряд чи престол Верховного Апостола звільнився, або кажучи по-латинські, став вакантним. Vacuum(us), Vaco - пустий, вільний, незайнятий. Так вперше в історії Церкви Христової виникла ситуація Sede Vacante.

II. Історичні приклади

Безпідставною є думка, що зі смертю Св. Петра зник його уряд. Ні, уряд Св. Петра лишатиметься до кінця часів, тобто до Другого Пришестя Ісуса Христа. Тому Апостоли і ними висвячені перші єпископи, правильно розуміючи важливість Божого встановлення і виконуючи Його волю, подбали про те, щоб місце Св. Петра не було пустим - Святе місце пустим не буває. Після смерті Св. Петра на його той самий престол для виконання того самого уряду Церква обрала Лина (68-79). По ньому на Апостольському Престолі головував Анаклет (79-90), після якого Папою був Св. Климент (90-99). Останнім наступником Св. Петра на Апостольському Престолі був Папа Пій ХІІ (1939-1958) після смерті якого настав самий тривалий період Вакантного Престолу, який у 2011 ще триває.

Після смерті Папи, Церква обирає нового Папу. Але не завжди новий вибір робиться швидко. Скажімо після того, як 99 року Папа Св. Климент віддав своє життя на засланні в Кримському Інкермані, Церква в Римі не одразу обрала нового Папу Евариста (99-107). В той час не було телефону, телебачення або інтернету, тому вістка про мученицьку смерть Св. Климента досягла Риму не раніше ніж за місяць. Протягом цього часу Церква Христова нікуди не поділась, хоча й був час Вакантного Престолу.

Щоб трохи ширше показати, що Римський Апостольський Престол був не символічним, але реальним центром Християнства, зацитуємо з книги "История Христианской Церкви" М. Е. Поснова: "Немає сумніву, що ще з кінця І ст. римська громада зайняла перше місце за впливом в усьому християнському світі. Звичайно, тут мало значення те що Рим був столицею імперії, священим, вічним містом в очах всього старого світу....Не лише самими матеріальними статками була багатою римська громада і не через них тільки вона досягла впливу і авторитету в старожитній церкві. Її моральна сила, її духовний авторитет також всіма визнавався. Про це свідчить послання Климента до Коринтян і послання Св. Ігнатія до римської Церкви....Ще більше значення належало Риму в царині розвитку церковного устрою. Якщо одноосібний єпископат з'явився не в Римі, а на Сході, то в Римі він набув високого значення. Ідею апостольського спадкоємства вперше проголосили римські єпископи (Климент - 1 посл. до Коринт. VII і XLIV). Римський єпископ був першим поміж єпископами, який набув найбільш повної влади. Перший єпископський каталог був укладений в Римі; він починався з Петра і Павла...Поза римською Церквою немає християнства, бо Римська Церква, за висловом Св. Кіпріяна (ер. 48), Matrix et radix ecclesiae catholicae. Тількі в спілкуванні з Римом можливе існування окремої християнської спільноти. І це не є особистою думкою Св. Іренея і Кіпріяна, навпаки, це є переконанням всієї старожитньої Церкви".

В Середні Віки перерви між Папами деколи досягали трьох років. Після смерті Миколи IV (1288-1292) вибір нового Папи був важкий, бо кардинали довго не могли дійти згоди щодо кандидата і вибір тривав 2 роки й 3 місяці, спершу в Римі, а потім в Перуджі. Лише 5 липня 1294 було обрано Папу Келестина V.

Після смерті Бенедикта ХІ (1303-1304) конклаве тривало 11 місяців, аж поки обрали Климента V.

Наприклад, в часі Великої Західної Схизми (1378-1417) був законний Папа Григорій ХІІ (1406-1417) і анти-папа Іван XXIII (Бальтасар Косса, 1410-1415), який відкривав Вселенський Собор у Констанці (1414-1418). Папа Григорій ХІІ, свідомий того, що він є законний Папа, Собор в Констанці вважав недійсним в тій частині, коли головував анти-папа Іван ХХІІІ і коли визнано вищість собору понад папою. Коли після смерті Григорія ХІІ 11 листопада 1417 Папою обрали Мартина V (1417-1431) він також заперечив що собор має владу безпосередньо від Христа, і що йому також підлягає і папа в справах віри.

Також на соборі у Базилеї (1432-1449) 1 кардинал, 10 єпископів і 300 богословів проголосили вищість собору понад Папу, і хто проти цього - той єретик. Вони проголосили законного Папу Євгена IV єретиком, і вибрали нового в особі князя Амадея Сабавдського, який прийняв ім'я Фелікса V і був останнім на той час анти-папою.

Наведені приклади в контексті теми про "седевакантизм" не тільки свідчать про те що Римський Апостольський Престол був дуже реальною, авторитетною і впливовою інституцією, але й показують що його вакантність підтверджується реальними історичними фактами.

III. Заперечення. Відповіді

Під час 2 Ватиканського собору (1962-1965), який не був собором Католицької Церкви, особи, які його проводили, утворили абсолютно нову релігію, яка незаконно привласнила собі назву "Католицька Церква". Також ця нова релігія обманом і підступом за допомогою світських атеїстичних організацій захопила майже всі храми, які належали Католицькій Церкві по всьому світі. Своїх анти-пап вони посадили в Соборі Св. Петра в Римі. Їхні імена: Іван 23, Павло 6, Іван Павло 1, Іван Павло 2, Бенедикт 16. Нажаль більшість Католиків зреклися Католицької віри і стали послідовниками нової релігії. І взагалі, більшість населення планети помилково ідентифікує цю нову релігію з Католицькою Церквою.

З іншої сторони, менша частина Католиків залишилась при Традиційній Католицькій Церкві, повністю відкидаючи 2 Ватикан і його нову пантеїстично-атеїстичну релігію. Ця менша частина Католиків визнала Вакантність Апостольського Престолу з жовтня 1958 року, коли під тиском зовнішніх сил Папа Григорій XVII одразу після обрання подав зречення, а смертельно налякані кардинали замість нього обрали анти-папу Івана 23. Цікаво що таке ім'я вже було у Бальтасара Косси, якого Церква також визнала анти-папою у 1415. Виглядає так, ніби ті хто обирали сучасного Івана 23, добре розуміли, що обирають нового анти-папу.

Заперечення: Представники нової релігії 2 Ватикану звинувачують Католиків, які визнали період Седе Ваканте з 1958 у ніби проголошенні смерті Католицької Церкви. Вони кажуть, якщо прийняти те, що дійсно з 1958 немає Папи, то це означає, що Католицька Церква припинила своє існування. Як доказ вони наводять слова Спасителя, що Церкву, яку Він доручив Св. Петрові, брами пекельні не подолають.

Відповідь: Цей закид є безпідставний, тому що за його логікою Католицька Церква припинила своє існування зі смертю першого Папи, тобто Св. Апостола Петра, бо до вибору нового Папи певний час тривав період Седе Ваканте. Іншими словами, після смерті кожного Папи з вибором нового мала б утворюватись якась нова церква, бо одразу після смерті Папи його Престол стає вакантним. Немає Папи - немає Церкви: кажуть модерністи. Але це єретичне твердження. Папа є лише видимим головою Земної Церкви, а Церква складається з трьох частин - Земної, Чистилища, Небесної, яка інакше називається Католицькою, або Вселенською. Так ось, кожний Католик має знати і вірити що Вічним Безсмертним Головою цілої Вселенської Церкви є її Засновник Господь Ісус Христос.

В книзі "Церковь Богочеловека" о. С. Тишкевич відповідаючи на подібне заперечення, каже: "Зауважмо що й єпископське служіння є Богом встановлене і є суттєвим для кожної єпархії; але й єпископські кафедри бувають незайнятими, а між тим ніхто не посилається на той факт, як на аргумент проти боговстановленості єпископату. Ті що заперечують, щоб бути послідовними, повинні відкинути не тільки папство, але й єпископство."

Заперечення: Папу ніхто не може відлучити від Церкви, навіть якщо він проголошує єресі, тому що він є головою Церкви.

Відповідь: Дійсно, Папу ніхто з членів Церкви, навіть Вселенський Собор, не може відлучити. Але через факт проголошення єресі Папа втрачає будь який уряд і владу, і сам себе відлучає від Церкви. В Канонічному Праві Латинського Обряду є норма, згідно якої будь який клірик втрачає уряд через самий факт (ipso facto) публічного полишення Католицької Віри. Папа не є Богом, він є кліриком, хоча і найвищого рівня, і тому він як клірик підлягає законам Церкви і має давати приклад шанування церковних законів. Якщо хтось каже, що Папа не повинен виконувати закони Церкви, то тим він робить з нього "бога". Канон 188. 4 каже: "Через мовчазне зречення, що приймається самим законом, всі уряди стають вакантними через самий факт і без декларації якщо клірик:…4. Публічно полишає Католицьку Віру" (Ob tacitam renuntiationem ab ipso iure admissam quaelibet officia vacant ipso facto et sine ulla declaratione, si clericus: ...4 A fide catholica publice defecerit). Дивіться статтю Єпископа Данієла Долана про Канон 188

Про можливість відпадіння дійсного Папи від Католицької Церкви через єресь каже о. С. Тишкевич, "Церковь Богочеловека":

"46) Папа - грішна людина, як всі люди: самі католики це визнають. Тому, Папа може згрішити і проти віри - стати єретиком. Згідно з Ватиканським догматом вся Церква мала б йти за ним, прийнявши єресь!

Відповідь - На протязі віків ніколи не було Папи єретика, часом траплялись слабовольні наступники Петра, які кволо і невдало боролись з єресями. Але, теоретично говорячи, випадок відходу Папи у єресь можливий: всі люди є вільні. Але і в цьому крайньому випадку немає небезпеки втягування Церкви у єресь: папа-єретик через свою єресь припинив би своє членство в Церкві і тим більше - не був би її видимим головою; з того моменту як він став єретиком він сам себе позбавив Папського сану. Такий випадок був би рівнозначним смерті Папи або враженню його невиліковним божевіллям..."

IV. Канонічність

В той час, коли немає Папи, Церква продовжує свою місію. Повноцінно звершуються Святі Літургії і всі Таїнства включно зі свяченнями священиків і єпископів, і кожний Католик це має добре знати і розуміти. Вакантність Апостольського Престолу ніколи не була і не буде перешкодою для служіння Католицької Церкви. Єдине, чим відрізняються молитви під час Седе Ваканте, тим що не згадується Вселенський Архієрей Папа Римський, тому що його в той час вже або ще немає.

Наприклад, в Моральній Теології щодо уділення диспенз від перешкод при укладанні Таїнства Шлюбу між іншим сказано: "Стосовно продовження повноважень уділяти диспензи протягом вакансії Апостольського Престолу дивись Канон 61." (для Латинського Обряду). Подібна норма є і для Східних Обрядів.

V. Догма Ватиканського Собору (1870)

Сесія IV, 18 липня 1870

Розділ ІІ. Постійний примат Святого Петра в Римських Понтифіках.

п. 5. Якщо будь хто каже, що:

Це не встановлено особисто Христом Господом (тобто Божественим Законом) щоб Святий Петро мав вічних наступників в першості над всією Церквою, або що:

Римський Понтифік не є наступником Святого Петра в першості:

Нехай буде анатема.


З цього видно, що кожний Католик під страхом відлучення зобов'язаний визнавати цей канон. Але треба розуміти, що тут йдеться про законних наступників Св. Петра, а не про анти-пап. Як було сказано вище, останні п'ятеро мешканців Ватиканських палаців в жодному разі не є наступниками Св. Петра, бо вони є анти-папами. Коли Бог дасть справжнього Папу, він буде черговим наступником Св. Петра. Тут все чітко і зрозуміло.

Головне в наступництві не математична послідовність, а моральна і богословська ідентичність. Наприклад між Папою Пієм ХІІ і Папами Св. Пієм Х та Св. Пієм V такий моральний зв'язок існує, тому що всі вони сповідували і однаково проголошували Традиційну Католицьку Віру. Тому між ними існує нерозривний з'язок у вірі і моралі, хоча вони є розділені часом і багатьма періодами Седе Ваканте. Всі вони успадкували примат Св. Петра.

Але між анти-папами 2 Ватикану: Іваном 23, Павлом 6, Іваном Павлом 1, Іваном Павлом 2 та Бенедиктом 16 існує нерозривний з'язок у "вірі" і "моралі" тільки між ними самими. Через вперто і постійно проголошувані ними єресі 2 Ватикану вони відлучили себе від віри і моралі Пап Св. Пія V, Св. Пія Х, Пія ХІІ і всіх правдивих Наступників Св. Петра, тобто від Католицької Церкви. Тому про жодний примат останніх п'ятох анти-пап 2 Ватикану мови бути не може, тому що вони не є членами Католицької Церкви. Вони представляють нову анти-християнську церкву 2 Ватикану, яка не має ані морального, ані богословського зв'язку з Католицькою Церквою.


VI. Останній період Вакантного Престолу (1958 - ....) Причини

Вище було сказано, що Седе Ваканте настає після смерті (фізичної або моральної) одного Папи і закінчується з вибором нового. Також Седе Ваканте може виникнути через проголошення єресей дійсним Папою, або через неканонічність вибору когось на Апостольский Престіл. Крім цього Папа може добровільно сам зректися Престолу з будь якої іншої причини.

У випадку останніх п'ятьох анти-пап, вони стали ними (анти-папами) через неканонічність вибору, бо їх обирали не-католики, і вони самі на час вибору також були не-католиками. Не-католиками вони були тому, що ще до і під час обрання вони проголошували єресі, які вже були багаторазово засуджені Католицькою Церквою. Згідно з канонами Католицької Церкви не-католик не може обирати Папу, чи бути обраним. Уявімо, якщо папою обрали б Мартіна Лютера, коли він вже проголошував єресі, то він був би анти-папою, тому що був не-католиком через його єресі, а також через неканонічність вибору. Але діапазон єресей, проголошуваних останніми п'ятьма анти-папами в рази ширший за єресі Лютера, тому вони тим більше є анти-папами.

Ще раз треба зазначити, що єресі 2 Ватикану та останніх п'ятох анти-пап вже були засуджені і відкинуті Католицькою Церквою всіма Вселенськими Соборами включно з останнім Вселенським Собором Ватиканським (1870) і багатьма Папськими енцикліками; тому заяви модернистів про те, що їхні єресі не були засуджені Церквою, є абсолютно неправдивими і нечесними. Якщо порівнювати декрети 2 Ватикану з декретами усіх Вселенських Соборів, то фальш 2 Ватикану одразу стає очевидною.

VII. Висновок

Зараз ведуться дискусії щодо сучасної ситуації в УГКЦ, де з великим острахом (щоб ніхто не зацікавився) щось говорять про "проблему" седевакантистів. В тих дискусіях використовується популярна, але вкрай неправильно трактована теза: "Католик - той хто є у спілкуванні із Папою. Хто немає спілкування - той розкольник, або ще гірше - сектант."

Дозволю собі дати правильне трактування - хто такий Католик.

Чи насправді Католик той, хто є у спілкуванні із Папою? Так.

Разом з тим, Католик - це той, хто не перебуває у спілкуванні з анти-папою, коли немає канонічного Папи. В цьому разі, Католик - це той, хто визнає реальність Седе Ваканте, той хто є "седевакантистом". Історія багато разів це довела.

Щоб бути Католиком -"седевакантистом" замало визнати реальність Седе Ваканте і заявити про непослух анти-папі (хоча це обов'язково треба зробити). Щоб бути Католиком найперше треба сповідувати Традиційну Католицьку Віру і Мораль, якою вона була до 2 Ватикану, і якою вона є тепер і буде завжди.

Отже, "Седевакантизм" є складовою історичного, еклезіологічного, канонічного, морального, теологічного і сотерологічного контексту Католицької Віри. Іншими словами - без "Седевакантизму" немає Католицької Церкви.

Що стосується "Догналітів" (УПГКЦ), то вони не є Католиками-седевакантистами. Вони є антикатолицькими сектантами.

о. Керлі
13 травня 2011 року

Література:

Святе Письмо;

Moral Theology, by Rev. Heribert Jone, O. F. M. CAP., J. C. D., by Rev. Urban Adelman, O. F. M. CAP., J. C. D., The Mercier Press Limited, 1929, 1955. Printed in U. S. A., p. 479.

Нарис Історії Вселенської Церкви, о. Іван Хома, Украінський Католицький Університет ім. Св. Климента Папи, Рим 1990, "СТРІМ" Львів-1995., с. 191-206.

История Христианской Церкви (до разделения Церквей - 1054 г.) М. Э. Поснов, Издательство "Жизнь с Богом", Брюссель 1964, с. 124-128.

Церковь Богочеловека, Свящ. С. Тышкевич, Russian Center Fordham University, New York, 58, Russicum, Via Cario Cattaneo, 2, Roma, 1958., с. 507, 561-562.

Вселенський Ватиканський Собор (1870), Сесія IV, 18 липня 1870. Розділ ІІ. Постійний примат Святого Петра в Римських Понтифіках. п. 5.

Категорія: Статті о. Керлі | Додав: (16.05.2011)
Переглядів: 1969