23.04.2018
Головна » Статті » Статті Єпископа N

Славу у сором

Я перетворю їхню славу у сором Осія 4:7

Огида - це єдине слово, яким можна висловити належну реакцію на новини останніх тижнів, що стосуються непристойної поведінки духовенства Novus Ordo (2 Ватикану). Рівень розбещеності є завеликим і проблема настільки розповсюдженою, що тепер кожен може бути осоромленим, надівши католицький комірець на людях. Звичайно я звертаюсь до національної проблеми педофілії серед «священиків» Novus Ordo.

У минулому, перед Собором, майже не існувало нічого більш поважного, зокрема в Америці, ніж бути Католицьким священиком. В очах усіх, навіть більшості протестантів, це був чоловік честі, вартий пошани і захоплення. Для Католицьких віруючих священики були наче істоти з небес, варті найбільш глибокої пошани та послуху.

Завдяки 2 Ватикану все це змінилось. Тепер слава священика була повернута у сором. Сьогодні нам тяжко носити наші Католицькі комірці.

Наступна трагедія полягає у тім, що «священики» Novus Ordo (більшість із них сумнівно посвячені) тепер відмовились від своїх Католицьких комірців на довгі роки. За виключенням кількох консерваторів, єдине місце де їх можна побачити в них - урочисті заходи. До того ж оскільки вони постають перед світом як Римо Католицькі священики, вони ганебно принижують усіх нас. Священикам традиціоналістам, які носять комірець весь час, доводиться нести сором цих монстрів збочення та егоїзму.

У теперішній час, треба зауважити те, що майже у всіх випадках, ця проблема постала після 2 Ватиканського собору. Типово жорстоке ставлення почалося у 1960-х і 1970-х. Я вважаю доречним сказати чому ця проблема так поширена у Новус Ордо. Мене не дивує те, що вони оточені цією катастрофою. Стовідсотково, вони пожинають плоди того, що насіяли. Те що духовенство Новус Ордо у цій країні, яке до собору мало найвищий рівень репутації як Римо Католицьке духовенство, після собору потонуло у ямі моральної деградації, не є звичайним збігом.


1. Втрата віри

Другий Ватикан, цілком і повністю, був причиною загибелі віри у багатьох десятків тисяч священиків. Собор та реформи, які відбулись по ньому, зруйнували цю святу чесноту, через яку ми маємо уяву про надприродну дійсність та надприродну мету, Блаженне Бачення. Єресь модернізму зіграла свою роль, вона позбавляє Бога Його апріорних і надприродних властивостей, зменшуючи Його до здобутку нашої підсвідомості. Релігія - не з гори, але з глибин нашої душі. Бог - один із нас. Ця втрата надприродної віри, разом зі своїм побічним ефектом пониження священика до соціального працівника або радника самовдосконалення, є найважливішим фактором розбещеності духовенства Новус Ордо.


2. Зречення Традиційної Духовності.

Після собору настала раптова зміна у тім, що ми називаємо духовністю, тобто у принципах, які керують духовним життям.Традиційне духовне начало полягає в тому, що ми повинні картати наші тіла та уводити їх у покору, щоб не бути втягнутими у гріх нашими пристрастями. Приборкування пристрастей та наслідків первородного гріха є наріжним каменем Католицької духовності. У 1960-х все це було відкинуто. З традиційних аскетичних книг, таких як Наслідування Христа, знущалися та навіть насміхалися. Замість того вам було запропоновано стати «більш гуманним». Ваші пристрасті не мали потреби бути усуненими або пригніченими; навпаки ви могли іти за ними, щоб якомога більше бути «самими собою». Первородний гріх та його наслідки були фактично заперечені. Місце традиційного аскетизму зайняв натуралізм. Результатом було те, що семінарії 1960-х і пізніше, відповідно наповнились розбещеністю усіх типів.


3. Заперечення пекла.

У Новус Ордо кожен іде до раю, тому що кожен є «хорошою людиною». Так що педофіл не мав причини мати сумнів щодо його спасіння. Не існує вічного вогню пекла якого слідувало б боятися наругуючись з найбільш священної речі на землі після Святого Причастя: святого священства. Тому він може вести свій брудний бізнес на стороні, та примудритися бути «чудовим священиком» для інших його парафіян. Виміром якості його священства був не стан його душі, чи любов до Бога, а те, як він «ставився долюдей».


4. Психологія.

У 1960-х психологія замінила духовне життя. Вам казали «реалізуйте себе», «ідіть за своєю мрією». Душа була лише комплексним поєднанням багатьох різноманітних страхів, занепокоень, уяв, бажань, фантазій і т.д. Усі проблеми можуть бути вирішені терапією. Ніхто не відповідав за свої дії, з тих пір, як ви діяли лише раніше запрограмованим, природним шляхом. Якщо щось було злим, це перекладалось на щось інше: спосіб вашого виховання, або гени. Моральної відповідальності практично не існувало. Єпископи захоплено користалися цим новим підходом, та намагалися вирішити проблему жорстоких священиків просто відправляючи їх на тимчасове лікування, згодом перепризначивши їх до іншої парафії.


5. Смерть покарання.

Завдяки браку надприродної віри та інших факторів які я щойно описав, карати за ці злочини припинили. Наприклад за часів Св. Пія V у Римі покаранням за содомію було спалення заживо. У Американській війні між штатами, покаранням за цей же злочин в союзній армії була страта через повішення, так як спалювання ескадроном вони вважали занадто гідним покаранням. Лінкольн навіть ніколи не давав розпоряджень про відстрочку приведення у виконання смертного вироку. У Французькій армії за часів Першої Світової Війни, покаранням було підпалювання загоном. Якби вони виявляли поблажливість, це означало би, що вони ставлять винного на шлях самогубства, з якого б той ніколи не повернувся.

Світ, сформований Католицизмом мав страх перед цим злочином, і навіть протестанти утримували повагу перед природним законом з цього приводу. Якщо ви відкриєте традиційний катехизм, ви знайдете, що Католицька Церква розглядає цей гріх як один із тих «які кличуть на помсту з неба». Цей суворий осуд базується на особливій відразі Бога до цього, як знаходимо у Книзі Буття та посланнях Св. Павла.

З цієї причини, у минулому прелати дуже суворо поралися з такими проблемами. Негайне вигнання і позбавлення духовного сану були звичайними покараннями. Не було направлення до психотерапевта, і потім призначення у інше місце.

Проте, з відродженням язичництва у двадцятому сторіччі та з поверненням безсоромної нестриманості у сфері сексуальних перевищень, шок та засудження цієї аморальності зникли. Давній язичницький світ ні в якому разі не був вгамований пожадливістю анти-природного зла. Римська армія заохочувала це. Платон тримав це у пошані, і триста грецьких солдатів, які захищали Західну цивілізацію у Фермопільській Битві також були прив’язані до цього пороку. Лише юдеї були єдиними, хто відкидав це, оскільки вони були благословені божественим одкровенням. Св. Павло багато разів попереджує новонавернених від язичництва, що вони повинні відкинути це зло.


6. Немає Об’єктивної Моралі.

Будь яка людина, знайома з Новус Ордо, знає що мораль для них є суб’єктивною. Це може бути не те чому вчать їхні катехизми, але це певний дух та ставлення релігії Новус Ордо. Це величезна прірва між офіційними вченнями і тим, чого фактично тримаються. Наприклад, не зважаючи на те що контроль штучного народження є офіційно засудженим, велика більшість Новусордовців вірять у нього, практикують це, і приймають причастя у Неділю. Якщо вони повинні донести це до «священика» Новус Ордо, їм сказано користатись своєю совістю. Це означає «йти напролом».

Однак, відкинення об’єктивної моралі залишає двері широко відкритими для практики протиприродного зла. Хто може сказати що це неправильно? І що з того що це проти природи? Що є природа? Хіба це не природно почуватися добре?

Чи є дивним, що ті ж самі «священики», які благословляють анти-природне зло контрацепції у подружжі, також самі використовують різні її форми?


7. «Більше ніяких Анафем».

Ці жахливі слова були проголошені Павлом VI у 1960-тих. Це дорівнює поліцейському у великому місті, який проголошує «більше ніяких арештів». Анафема - це шлях Церкви яким утримується її догматичний і моральний порядок в домі. Це твердження для тих з її пастви, які заблукали, що вони більше не в отарі. Але Іван XXIII та Павло VI, цілком у дусі модернізму позбулися цього, та вирішили що найкращій шлях боротьби з бунтарями це бути ввічливими з ними. Вони б вирішили проблему їхньої єресі лише знову підтвердивши правду, такою якою вона була встановлена до них, але не через засуджені помилки, або через тих хто робить помилки. Тридцять п’ять років цієї догматичної та моральної анархії, крім того, принесли свій гіркий плід: єретиків, невдах, збоченців, та хворих, які представляють, щонайменш в очах публіки, Римо Католицьке духовенство.


Коли це скінчиться?

Коли ієрархія Новус Ордо розпізнає що 2 Ватикан був катастрофою? Коли вони припинять це? Коли вони відмовляться від цього? Скільки ще скандалів має трапитись? Скільки дітей має бути скривджено? Скільки ще семінарій та монастирів має бути розпродано через відсутність покликань? І тут ми прикували увагу до сучасної проблеми педофілії. А що до інших форм аморальної поведінки духовенства Новус Ордо?


Чи традиційні священики є безгрішні?

Ні, звичайно ні. Вони також мають читати покаянну молитву у підніжжя вівтаря. Але традиційний стандарт є високий. Священик ніколи не повинен припуститися смертельного гріху. Якщо він припуститься, він не зможе служити Месу, але він повинен сповідатися якомога швидше та бути повернутим у стан благодаті. Він має тікати від усіх легких гріхів, навіть недосконалостей, за допомогою благодаті і умертвлення.

Чи є можливим для традиційного священика впасти так як Новусордовці? Звичайно так, і деякі падали. Але традиційний священик має багато, багато бар’єрів проти цього падіння: надприродну віру у святість свого священства; віру в об’єктивну мораль; страх перед кожною думкою про такий гріх; свідомість смертного гріха та пекла; традиційний аскетизм, який веде його до приборкування злих пристрастей; свідомість моральної відповідальності за свої вчинки; звинувачення знайомими священиками та мирянами. Якщо традиційний священик захоче впасти, йому треба буде проломити усі ці бар’єри. Клірик Новус Ордо не має жодного з них.


Щось є глибоко не правильним…

Якщо б сатана самотужки написав план зруйнування Католицької Церкви, це не було б більш ефективним ніж це зробив 2 Ватикан. Цей дурний собор зруйнував все дороге для нас, і переніс католиків і світ великого у темряву неосвіченості та гнилий стан моралі. Чи пробудить кого небудь жало цієї широко поширеної огидної поведінки кліриків? Чи помітить хтось, що честь Католицького священика була повернена у сором?

Я сподіваюсь, що з таких жахливих подій повстане якась могутніша добра воля. Певно хтось зробить висновок, що 2 Ватикан дав нам злий плід. Я сподіваюсь і молюся, щоб хтось нарешті побачив, що релігія 2 Ватикану є руйнуванням Католицтва, 9/11 Католицької віри для мільйонів людей, і що єдина надія - це повернення до незмінної Віри усіх часів.

Переклад А. К.
06.08.2011

Категорія: Статті Єпископа N | Додав: (06.08.2011)
Переглядів: 891