26.05.2018
Головна » 2015 » Липень » 30 » Про беатифікацію митрополита Шептицького
12:02
Про беатифікацію митрополита Шептицького

16 липня, на приватній аудієнції кардинала Анджело Амато, Префекта Конгрегації у справах святих, Франциск затвердив декрети цього відомства, які стосуються визнання героїчності чеснот кандидатів на прославу.

Першим у цьому списку є Слуга Божий Андрей Шептицький, ЧСВВ, Львівський митрополит ГКЦ.

Визнання того, що людина прожила своє життя в героїчній чесноті, крім іншого, дає можливість додавати до його імені титул venerabilis.

Підтвердження героїчності чеснот - це один з етапів процесу, після якого для беатифікації потрібно підтвердження двох чудес, отриманих за заступництвом кандидата на прославу.

Митрополит Андре́й Шепти́цький, ЧСВВ, мирське ім'я - Рома́н Марі́я Алекса́ндр Шепти́цький; (29 липня 1865, Прилбичі - 1 листопада 1944, Львів) - граф, єпископ Греко Католицької Церкви; з 17 січня 1901 до смерті - Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський - предстоятель Греко Католицької Церкви. Належить до знатного галицького роду Шептицьких. Як стверджують працівники Львівського музею, там зберігається лист, в якому сам митрополит Андрей написав, що він русин з діда прадіда.

За час свого служіння значно розбудував Греко Католицьку Церкву як в Україні так і за кордоном. Будучи одним із найбагатших людей Галичини, щедро спонсорував українські культурно-просвітницькі товариства, надавав стипендії молодим митцям. У 1905 заснував Національний музей у Львові і придбав для нього велику кількість експонатів. Підтримував українську економічну діяльність, сприяв відкриттю кооперативів. Як Галицький митрополит був депутатом Віденського парламенту та Галицького сейму, які однак відвідував не дуже часто.

Двічі таємно відвідав Росію, у 1907 і 1912 рр.

У 1914 р. був арештований російською окупаційною владою у Львові і був вивезений до Росії. Перебував там до 1917 р. у закладах позбавлення волі (православних монастирях для духовних "злочинців" і у різних місцях під домашнім арештом в дуже незручних умовах). Коли приходив подивитись на літургію Синодальної Російської Церкви, після виголосу оглашеннії ізидите, до нього підходив піддиякон і казав, що цей виголос стосується його. Був звільнений урядом Керенського навесні 1917 р.

Сприяв розбудові Російської Греко Католицької Церкви (не Украінської, як дехто неправдиво твердить). У березні 1917 організував у Петрограді Синод Російської Греко Католицької Церкви і призначив отця Леоніда Фьодорова Екзархом для Католиків Візантійського обряду в Росії.

Зазнавав утисків більшовиків. Зокрема у 1939 році НКВД-исти розстріляли його брата Лева і всю його сім'ю у родинному маєтку Шептицьких в Прилбичах.

Постать митрополита Андрея Шептицького неоднозначно сприймається багатьма неукраінськими істориками, які звинувачують його у прихильному ставленні до нацистів, хоча сам ієрарх багаторазово засуджував дії гітлерівців і вважав, що вони призведуть до дегенерації людства, якої ще не було в історії.

Колі у 1941 р., армія Гітлера вибила Червону армію з Галичини, владика Андрей вітав німців як визволителів. Справа в тому, що з 1939 по 1941, руками бійців Червоної армії, комуністична партія більшовиків винищила тисячі українців на заході України. Як було сказано, у 1939 році вони також вбили його брата Лева і всю його сім'ю разом із прислугою (13 людей) у родинному маєтку Шептицьких в Прилбичах, над родовою усипальницею Шептицьких скоєно наругу, сімейний маєток Шептицьких було пограбовано, знищені цінні стародавні документи. Митрополит вітав гітлерівців, думаючи, що вони є ліпшими за більшовиків. Страхітливі злочини "перших совітів" були причиною його привітання "побідоносному німецькому війську" 5 липня 1941 року.

Чи знав він про енцикліку Папи Пія ХІ Mit brennender Sorge (З великим занепокоєнням), датовану Страсною Неділею, 14 березня 1937 року, невідомо. Це послання було написане для німецького духовенства і вірних німецькою мовою, в якому Папа згадує порушення конкордату з Церквою зі сторони нацистської Германії, і засуджує нацизм як такий, та багато аспектів цієї поганської ідеології. Зважаючи на велику небезпеку для Церкви з боку гітлерівських репресивних спецслужб, енцикліку доставляли і відчитували по церквах Німечини в таємний спосіб. І тому, цілком можливо, що про її існування владика Андрей міг не знати, або не знав її деталей.

Невдовзі після вступу німецьких військ на українські землі, митрополит Шептицький розчарувався у намірах і діях гітлерівців і, як ніхто з інших єпископів у Європі, відкрито й беззастережно виступив проти нацизму в багатьох пастирських посланнях. Двічі митрополит звертався з протестом щодо нищення єврейського населення в Галичині до райхсфюрера СС Гіммлера (грудень 1941; лютий 1942).

29-31 серпня 1942 р. написав листа до Папи Пія XII. Зокрема, в цьому листі митрополит так охарактеризував нацизм:

Ця система брехні, обману, несправедливості, грабунку, спотворення всіх ідей цивілізації та порядку; ця система егоїзму, перебільшеного до абсурдної межі тотального божевільного націонал-шовінізму, ненависті до всього, що є красивим та добрим, ця система становить собою таке щось феноменальне, що найпершою реакцією при вигляді цього монстра є оніміле здивування. Куди заведе ця система нещасний німецький народ? Це може бути не що інше, як дегенерація людства, якої ще не було в історії.

Усупереч поширеному твердженню, владика Андрей не висловлював ніякої офіційної підтримки дивізії СС "Галичина". Варто зазначити, що він тільки погодився делегувати туди священиків-капеланів для духовної обслуги вояків.

Крім цього, різні польські націоналісти звинувачують владику Андрея, ніби, у підтримці вояків УПА, які брали участь у збройних нападах на польскі села на Волині у 1943 році.

Проте, в польській Вікіпедії можна прочитати певною мірою зважену історичну довідку щодо настанови митрополита Андрея до дивізії СС "Галичина" і до УПА.

У 1943 Германія у складі Waffen-SS утворила 14 Дивізію Гренадерів СС, рекрутованих з українських добровольців. Греко-католицькі Єпископи, Йосиф Сліпий і Никита Будка відправили літургію для солдатів дивізії. До дивізії Шептицький делегував греко-католицьких капеланів, аби зміцнити душпастирську діяльність і протистояти деморалізіції вірних. Сам Шептицький одначе, попри намови своїх співбратів, не написав листа до української молоді, яким закликав би їх до вступу до лав тієї дивізії. Не засудив також тих, які до неї вступили.

Подібний стосунок мав митрополит до УПА - ані її не засуджував, ані не підтримував. На чолі архідієцезії Львівської, яка обіймала терени Małopolski Wschodniej, від 1923 р. став архієпископ митрополит Болеслав Твардовскі. Він багаторазово звертав увагу митрополита Шептицького з проханнями притримати злочини. 30 липня 1943, в часі кульмінації подій rzezi wołyńskiej, архієпископ Твардовскі скерував листа до митрополита Шептицького з проханням про запобігання подібних випадків в Галичині. Той лист започаткував обмін кореспонденцією поміж обома ієрархами, триваючи до 8 березня 1944. Архієпископ Шептицький опублікував два пастирських листи до вірних і духовенства - "Не вбивай", 21.ХІ.1942 і також наприкінці 1943 р. спеціальний пастирський лист "Мир у Господі" (про вбивства священиків). Понад тим він вказував, що вбивства поляків то є справа банд дезиртирів.

Архієпископ Шептицький також вважав, що має бути видане спільне звернення ієрархів до усіх вірних обох обрядів про запобігання пролиття крові, що остаточно не було зроблено.

На теренах Волині греко-католики були незначною меншістю - 11100 вірних (0,5% у 1931 р.). Греко Католицька Церква згідно з конкордатом 1925 р. не мала парохіяльних структур, а для домінуючих там визнавців православія, греко-католицький митрополит не був керуючою духовною владою, як ієрарх іншого визнання, і не мав навіть можливості доступу до них з безпосереднім посланням через брак мережі греко-католицьких парохій.

Попередні спроби беатифікації митрополита Шептицького у 50-х та 60-х роках ХХ століття були відкинуті Ватиканом, зокрема, через втручання примаса Польщі, архієпископа Стефана Вишинського, якого називають еталоном духовості, і який, як кажуть, зазнав репресій від комуністичного уряду і навіть пройшов через роки ув'язнення. Але насправді, як пише польска Вікіпедія, на протязі чьотирьох років архієпископ Вишинський відбув щось поібного до домашнього арешту, де мав можливість спокійно відправляти Мессу, спілкуватись з вірними, виконуючи свій духовний обов'язок на території трьох Католицьких монастирів, почергово, і останній рік в мирному і спокійному селі. Супроводжували його монахиня Марія Леонія Грачик і ксьонз Станіслав Скородецкі.

Przetrzymywany był w katolickich klasztorach z siostrą zakonną Marią Leonią Graczyk i księdzem Stanisławem Skorodeckim.

Przebywał w następujących miejscach odosobnienia:
Rywałd (25 września 1953 – 12 października 1953),
Stoczek Warmiński (12 października 1953 – 6 października 1954)
Prudnik (6 października 1954 – 27 października 1955),
Komańcza (27 października 1955 – 26 października 1956).

Але ще перед тим, 14 лютого 1950 р., архієпископ Вишинський був ініціатором порозуміння з комуністичною владою. Понад то, в обмін на гарантування навчання релігії в школах і функціонування Люблінського Католицького Університету, визнав кордони Польської Нардної Республіки. У Пункті 8 порозуміння записано, що Католицька Церква, засуджуючи згідно зі своїми засадами кожний злочин, також буде вести боротьбу зі злочинною діяльністю банд підпільних і також буде плямувати і карати канонічними наслідками тих духовних, які винні в участі і будь якій акції підпільній і антидержавній.

Był inicjatorem zawarcia 14 lutego 1950 porozumienia z władzami komunistycznymi. Wyszyński był pierwszym w historii Kościoła katolickiego hierarchą, który zdecydował się na układy z państwem rządzonym przez komunistów. Na wieść o jego podpisaniu papież Pius XII, prowadzący politykę antykomunistyczną, miał zagrozić cofnięciem uznania Wyszyńskiemu. W zamian za zagwarantowanie nauczania religii w szkołach i funkcjonowanie Katolickiego Uniwersytetu Lubelskiego polski Kościół uznał granice Ziem Odzyskanych Polski Ludowej. Punkt 8. porozumienia głosił, że „Kościół katolicki, potępiając zgodnie ze swymi założeniami każdą zbrodnię, zwalczać będzie również zbrodniczą działalność band podziemia oraz będzie piętnował i karał konsekwencjami kanonicznymi duchownych, winnych udziału w jakiejkolwiek akcji podziemnej i antypaństwowej”.

Папа Пій ХІІ, який провадив антикомуністичну політику, дізнавшись про підписання Вишинським порозуміння з комуністами, загрожував йому відкликанням визнання.

Тому, чи мав моральне право чоловік, який повністю підпорядкувався комуністичній владі і співпрацював з нею до кінця свого життя, піднімати голос проти беатифікації митрополита Андрея Шептицького?

І на останок.

Можливо відповіддю на питання, чи гідний митрополит Шептицький бути беатифікованим і навіть канонізованим, є день його відходу у Вічність - 1 листопада 1944 року. 1 листопада - це Свято Усіх Святих в Латинському обряді.

Чому саме цей день? Можливо тому, що з боку вірних саме цього обряду звучало і звучить чимало невдоволення і закидів. Тому, день відходу у вічність митрополита Андрея, є найкращою відповіддю на усі протести, закиди і сумніви.

Ну, і ще один красномовний доказ безпідставності звинувачень на адресу митрополита Андрея. В день похорону, після греко-католицьких молитов в Катедрі Св. Юра, о. Дионізій Каєтанович відправив панахиду в армянсько-католицькому обряді. Потім архієпископ митрополит Болеслав Твардовскі і єпископ Євгеніуш Базяк концелебрували Святу Мессу в Латинському обряді і реквієм при катафалку померлого.

Po modlitwach greckokatolickich w Katedrze Świętego Jura o. Dionizy Kajetanowicz odprawił uroczystości żałobne w obrządku ormiańskokatolickim. Następnie arcybiskup metropolita Bolesław Twardowski i biskup Eugeniusz Baziak koncelebrowali recytowaną Mszę Świętą w obrządku łacińskim i Requiem przy katafalku zmarłego.

До моменту офіційного Церковного визнання особи блаженним, не дозволяється якогось публічного культу стосовно цієї особи. Хоча приватне вшанування не заборонене.

Один епископ Латинського обряду в Америці, начитавшись критики на адресу владики Андрея, запитав, чи праві його противники? Коли дізнався, що владика Андрей переховував юдеїв від переслідувань з боку нацистів, не вимагаючи від них навернення у Християнство, сказав - він насправді святий (holy), бо спасаючи навіть юдеїв, він не очікував нічого, окрім Божого Милосердя.

о. Керлі

Категорія: Історія | Переглядів: 597 | Додав: