19.02.2020
Головна » Статті » Статті о. Керлі

Міф про "репресовану" УГКЦ

Ця стаття російською мовою

Вже понад двадцять років модерністи з УГКЦ поширюють міф про їхню "репресовану церкву" і ніби її ліквідацію у 1946 р. на Львівському псевдо соборі. Мало того, вони вимагають від державної влади надати їм відповідний офіційний статус на законодавчому рівні. Але поки що їхні спроби виявляються марними.

Пропоную розглянути дві тези:

1) УГКЦ насправді ніколи не була репресованою
2) УГКЦ репресувала Греко Католицькоу Церкву


1) УГКЦ насправді ніколи не була репресованою

Насправді, УГКЦ була створена у листопаді - грудні 1989 р., згідно з домовленістю анти-папи Івана Павла 2 з президентом СРСР Михаїлом Горбачьовим.

Натомість у березні 1946 р. було проголошено про ліквідацію зовсім іншої Церкви, яка мала назву Греко Католицька Церква або Уніатська Церква. Слова "Украінська" в назві не було.

9 вересня 2011 на сайті RISU з'явився черговий дезінформаційний матеріал на цю тему Історик: Українська Греко-Католицька Церква була репресованою в якому (за Божою інтервенцією) "історики" від УГКЦ припустилися самовикриття, через що їхній обман став очевидним.

Ось це самовикриття:

"Починаючи з 1939 р., радянська влада почала репресії проти УГКЦ. Вони особливо посилилися після смерті Митрополита Андрея (Шептицького). 11 квітня 1945 р. було заарештовано майже весь єпископат УГКЦ. 9-10 березня 1946 року відбувся т.зв. «Львівський Собор», на якому було скасовано Берестейську унію (1596), а УГКЦ насильно приєднано до Російської Православної Церкви. Після цього значна частина клиру і вірних УГКЦ перейшла в підпільний стан існування. З поч. 90-х ХХ ст. відроджена УГКЦ почала ставити питання про надання їй статусу репресованої Церкви.

Із запитанням, які історичні підстави для отримання УГКЦ статусу репресованої і які можуть бути наслідки прийняття цієї постанови, РІСУ звернулася до отця Андрія МИХАЛЕЙКА, директора Інституту історії Церкви Українського католицького університету у Львові.


Найперше, якщо говорити про питання реабілітації Української Греко-Католицької Церкви, варто зауважити, які можна подати документи на підтвердження того, що УГКЦ на Галичині було репресовано? Очевидно, що ключовою подією, яка стосується цього питання, був Львівський Собор 1946 року. Існують різні думки, різні погляди на цей Собор. Отже, православна історіографія твердить, що це зібрання було свобідним актом греко-католиків з метою порвати із Ватиканом і об’єднатися з Російською Православною Церквою. Натомість, греко-католицька історіографія ніколи не сприймала і не сприймає це зібрання як легітимний Собор, оскільки йому бракувало церковно-правової й канонічної легітимності. На ньому не був присутній жодний єпископ Греко-Католицької Церкви, тому що всі єпископи були вже майже рік перед цією подією заарештовані."

Тепер пояснення, в чому, власне, полягає самовикриття УГКЦ.

Радянська влада почала репресії проти Греко Католицької Церкви у 1939 р., а Українська Греко-Католицька Церква з'явилася лише у 1989 р., тобто п'ятдесят років пізніше. Жоден з нині живих єпископів УГКЦ не був репресований. Якщо хтось з репресованих священиків чи мирян ще живий, то вони вже отримали персональну реабілітацію від Української держави.

А за таких єпископів-марксистів як Гузар, Медвіт, Гудзяк (ректор УКУ) і всіх, хто з ними приїхав до Україні з Європи чи Америки, годі й говорити. Вони з власного досвіду не знають, що таке радянські репресії, тому що ніколи не жили в СРСР.

Як тільки СБУ почало перевіряти УКУ, Гудзяк одразу здійняв галас на цілий світ що його переслідують за віру. Але ці перевірки ніяк не були пов’язані з релігією, тому що в УКУ не виховують богословів. УКУ радше є «кузнею» політичних кадрів націоналістичного спрямування, орієнтованих на «західні ліберальні цінності». Студенти проходять «стажування» на різного роду політичних шоу і демонстраціях, скандуючи гасла, які аж ніяк не є релігійними.

Ще раз уважно читаємо що пише РІСУ про Львівський псевдо собор 1946 року:

"На ньому не був присутній жодний єпископ Греко-Католицької Церкви, тому що всі єпископи були вже майже рік перед цією подією заарештовані."

В цьому разі тут написана чиста правда, тому що згадана правильна назва репресованої Церкви, а саме Греко Католицька Церква.

Тобто УГКЦ фактично визнала, що на той час, у 1946 році, її ще не було в природі, і тому вона ніяк не могла бути ліквідованою або репресованою. Не можна ліквідувати те, що не існує.

Також в матеріалі РІСУ наводиться Витяг з книги Богдана Боцюрківа «Українська Греко-Католицька Церква і Радянська держава (1939-1950)» (Львів, 2005. — С. 90-91), де йдеться про "Інструкцію № 58", в якій представник радянської влади вживає назву Церкви того часу:

Організувати всередині Уніатської Церкви ініціативну групу, яка повинна буде декларативно заявити про розрив із Ватиканом і закликати уніатське духовенство до переходу на православ’я."

Комуністичний функціонер згадує Церкву загально відомою в тому часі назвою - Уніатська Церква. Про УГКЦ немає жодної згадки, хоча радянській владі було навіть вигідно, щоб в обох назвах - Греко Католицька Церква чи Уніатська Церква було присутнє слово Українська, тому що таким чином комуністи могли сказати, що ведуть боротьбу не проти Церкви, а проти українського буржуазного націоналізму.

Дещо про назву Церкви

Помісні церкви, які входять до складу Римо Католицької Церкви мають різні назви, наприклад Маронітська, Вірменська Католицька і т.д. В різні історичні періоди ставалось так, що церкви деколи змінювали свої назви.

Так сталось і з церквою Рутенії, яка відновила єдність з Апостольським Престолом у 1596 р.

Папа Урбан VIII, звертаючись до представників Церкви Рутенії, сказав: "O Rutheni mei, per vos totum Orientum spero convertondum" - "О мої рутени, через вас сподіваюсь навернути весь Схід". Хоча папа звертався до єпископів, які представляли Київську Митрополію, ні в його зверненні ні в акті злуки - артикулах, немає слова "украінська".

Деякий час Церква Рутенії називалась Уніатьска Церква, але за Австрії у 1776 р. імператриця Марія Тереза запропонувала назву Греко Католицька Церква, з тим щоб відрізняти обряди, Латинський і Візантійський. А 1783 року імператор Йосиф ІІ заснував у Львові семінарію "Студіум Рутенум", яка проіснувала до 1817 року. Про це пише священик УГКЦ о. д-р Юрій Федорів у своїй книзі "Історія Церкви в Україні", Торонто 1990, с. 254. Як бачимо і в нього немає згадки про "Українську" Церкву.

Отже, з цього виходить, що сучасна УГКЦ, яка має лише 22 роки життя, не зазнала жодних репресій у 1946 р., бо її тоді ще не було. І коли вона говорить про репресії, то говорить про зовсім іншу Церкву, а саме про ГКЦ.

Але проблема є не стільки в назві, скільки в тому що УГКЦ є невід'ємною частиною 2 Ватикану, який не має жодного стосунку до Римо Католицької Церкви, тому що на "2 Ватиканському соборі" була заснована абсолютно нова анти-Католицька церква і релігія, до якої у 1989 році була долучена новоутворена церква під назвою УГКЦ

Не УГКЦ, а ГКЦ була невід'ємною частиною Римо Католицької Церкви.

2) УГКЦ репресувала Греко Католицькоу Церкву

Які є підстави це стверджувати?

Після того, як у 1946 р. радянська влада проголосила ліквідацію Греко Католицької Церкви і її "добровільне" приєднання до РПЦ, більшість священиків і вірних ГКЦ пішли у підпілля. Тисячі священиків, монахів і монахинь, і сотні тисяч вірних були вивезені до таборів ГУЛАГу за те що відмовились приєднатись до РПЦ. Вони обрали заслання і табори, але залишились в ГКЦ, в єдності з Римським Апостольським Престолом. Богослуження відправлялись таємно в таборах, приватних хатах, лісах і т.д.

Але все ж таки кілька сот священиків приєднались до РПЦ, яким радянська влада дозволила залишитись на своїх парафіях. Осиротілі парафії репресованих греко-католицьких священиків були передані священикам зрадникам.

Коли у 1962-1965 роках відбувся "2 Ватиканський собор", підпільні священики не усвідомлювали, що Апостольський Престол окупований відступниками, антикатоликами. Не знали, тому що достовірна інформація до СРСР не доходила, і тому під час богослужень несвідомо поминали анти-папу, як правдивого Папу. Так було аж до 1989 року.

Але, коли у листопаді 1989 року, радянська влада дозволила реєструвати парафії УГКЦ, лише тоді дехто з підпільних священиків і вірних ГКЦ, зрозуміли, що їх черговий раз хочуть змусити зректися ГКЦ і приєднатись до абсолютно нової церкви, яка мала б перебувати в єдності з анти-папою, який з компанією апостатів узурпував Апостольський Престол в Римі.

У 1989-1991 роках до УГКЦ масово переходили галицькі священики РПЦ. Вони переходили разом з церквами, більшість з яких до 1946 року належали Греко Католицькій Церкві, після ліквідації якої були передані радянською владою до РПЦ. Такі священики склали 3/4 новоутвореного кліру УГКЦ, і таким чином ця нова структура фактично знову опиналась в РПЦ (Ватикан: Натиск на Восток, Москва, "Одигитрия", 1998, с. 108-109).

Тих підпільних священиків ГКЦ, які тимчасово посідали деякі парафії, а потім відмовились приймати нову 2 Ватиканську анти-Католицьку релігію, почали викидати з храмів, а їхні храми передавали священикам, які перейшли з РПЦ. На початку 1990-х було так, що один такий "навернений" священик посідав п'ять-шість парафій.

Таким чином, священики ГКЦ знову опинились у підпіллі.

На гроші 2 Ватиканських фондів "Церква в потребі" і "Реновабіс" УГКЦ відкрила семінарії. В цих семінаріях "перепрофільовували" священиків, котрі перейшли з РПЦ і також з "нуля" формували нових семінаристів за модерністсько-протестантською програмою. Випускниками тих семінарій почали заповнювати вільні парафії. Якось два випускники тих семінарій розповідали, що для того щоб бути призначеним на парафію у Галичині і отримати ієрейські свячення, треба було дати симонію від $3000. Тих випускників, які погоджувався їхати на Схід України, до Росії чи Казахстану, висвячували без симонії. Деякі випускники, які не мали грошей на симонію, звертались до автокефальних єпископів, і за деякий час по свяченнях знову просились до УГКЦ, або залишались в автокефалії.

Нажаль, усі підпільні єпископи ГКЦ, які були висвячені за радянської доби, вступили до новоутвореної антикатолицької УГКЦ. 2 Ватикан дав їм єпархій, домів, грошей, коштовних іномарок, можливість літати до Італії, США, Канади і т. д. Таким чином вони були повністю куплені, і тепер вони задоволені своїм життям і чуються дуже комфортно. Деякі з них заводять коханок, тримаючи їх під виглядом "монахинь" чи секретарок, народжують від них дітей тощо.

Якщо люди починають бунтувати проти такого явного беззаконня, то 2 Ватикан евакуює цих єпископів з України і призначає, наприклад, єпископом при церкві Святої Марії Великої в Римі, як це сталось у випадку з єпископом Іренеєм Біликом, якому довелося тікати з "дружиною-сестрою" (яка жила в домі єпископа під виглядом монахині) і їхніми дітьми через підземний хід у Чорткові, Тернопільської області.

Усі ці єпископи ненавидять священиків ГКЦ, які не зрадили Римо Католицьку Церкву і Віру.

Здається, якщо б раптом повернулись радянські часи, ці єпископи одразу б стали вірними слугами радянської комуністичної влади. Але, фактично вони ними вже є, тому щр УГКЦ власне була створена комуністиною партією Радянського Союзу у 1989 році.

Коли хтось зі священиків УГКЦ починає розуміти, що їхня церква не є Католицькою і намагається, наприклад, вживати церковно-слов'янську мову у богослуженні, і проповідувати Традиційну Католицьку Віру, таких священиків позбавляють парафій, засобів до існування і викидають на вулицю разом з дружинами і дітьми. Якщо священик є целібатом або монахом, його так само викидають, але тільки самого.

Ось все це і дає підстави говорити що УГКЦ репресувала Греко Католицьку Церкву.

Висновок

На підставі наведених фактів можна стверджувати що:

1) УГКЦ насправді ніколи не була репресованою
2) УГКЦ репресувала Греко Католицькоу Церкву

о. Керлі
15.09.2011

Категорія: Статті о. Керлі | Додав: (15.09.2011)
Переглядів: 906